Увічнення пам'яті дослідника давньоруської фауни Миколи Васильовича Шарлеманя – одного з фундаторів Академії наук України

Сумний вигляд упродовж останніх років мав надгробок на 8-й ділянці Звіринецького кладовища м. Києва на могилі одного з нащадків імператора Карла Великого – зоолога, доктора біологічних наук, професора Миколи Васильовича Шарлеманя. Природа, захисту якої вчений присвятив усе життя, не пощадила останній притулок свого лицаря. Вода й морози геть розсунули великі брили лабродориту по периметру поховання, які подекуди навіть тріснули навпіл. Лише непохитно над руїною вивищувалася бронзова голова мудрого старця, очі якого ніби вдивляються в минуле – і своє, і країни, як далеке, так і нещодавнє. Удалині через проріджену листопадом високу стіну дерев проглядається сивий Дніпро.

Молодий клен скидає останнє листя на надмогильну плиту. Якщо відтерти з неї мохоподібний чорний наліт, можна прочитати:

ШАРЛЕМАНЬ
Анна Парфентьевна
1886–1969

ШАРЛЕМАНЬ
Николай Васильевич
1887 – 1970
Доктор биологических наук
профессор
Автор классических комментариев
к «Слову о полку Игореве»

Могила вірного подружжя – як у повісті «Старосвітські поміщики» Миколи Гоголя. Зовсім невеличка різниця як датах їх народження, так і смерті.

Осінній Звіринець живе своїм життям: то ворон закряче на верхівці дерева, то зацокає прудка білочка (давньоруська «веверица»)… То раптом лячно залунає виття, ніби, вовка… але ні – насправді це сирена повітряної тривоги, бо ж зараз війна! Основний театр воєнних дій, як і в часи «Слова о полку Ігревім» (кінець XII ст.) – у донецьких степах, і знову, як тоді, «дети бесови кликом поля прегородиша, а храбрии русици преградиша чрълеными щиты».

Так судилося, що наприкінці жовтня цього, 2022, року могилу подружжя Шарлеманів було реконструйовано.

Ремонт здійснено коштом професора Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка доктора історичних наук Василя Іринарховича Ульяновського. Це був цілком логічний шляхетний вчинок відомого науковця, який здійснив подвижницьку роботу з редагування та видання фундаментальної збірки праць М. В. Шарлеманя «Природа и люди Киевской Руси. Воспоминания. Автобиографии. Переписка» (Киев: Антиквар, 2015. 1130 с.), яка включила як раніше видані, так і досі не надруковані праці історика-зоолога, фундаментальний вступ Василя Ульяновського та опрацьовані ним архівні матеріали.

Із самого дитинства Микола Васильович Шарлемань (тоді ще під іменем Едуард), зростаючи надзвичайно допитливим, поєднував зацікавленість зоологією – насамперед орнітологією та ентомологією, а також історією рідного краю. Навчаючись у Київському реальному училищі, він став свідком розкопок Кирилівської палеолітичної стоянки та навіть поспілкувався з її дослідником Вікентієм Хвойкою. Велике враження на нього справляли історичні пам'ятки Києва, Вишгорода, Межигір'я, з якими ознайомлював своїх учнів викладач історії Реального училища, відомий учений Л. П. Добровольський.

Сам Микола (Едуард) Шарлемань з юності опинився у вирі історичних подій. За участь у страйку в 1906 році був виключений з передостаннього, шостого, класу «Реалки». У 1913 році виступав як свідок у справі Бейліса. Спілкувався з багатьма історичними постатями, зокрема Євгеном Патоном, Володимиром Вернадським, Ігорем Сікорським. Товаришував із Владиславом Городецьким.

М. В. Шарлемань був одним з активних учасників створення Української академії наук (1918 року). Зіштовхнувшись з революційною стихією, намагався всіляко захистити від варварства декласованих елементів рослинний і тваринний світ, чому присвячував численні праці, зокрема брошуру «Охороняйте рідну природу» (Харків, 1918). У 1921–1932 роках очолював заповідник «Конча-Заспа» під Києвом, який Максим Рильський у своєму вірші назвав «мудрим Царством Шарлеманя». Упродовж 1934–1944 років (з перервами) очолював Зоологічний музей Академії наук. Під час окупації Києва в роки Другої світової війни М. В. Шарлемань, через неможливість потрапити в евакуацію, залишився в Києві та працював у Інституті захисту рослин (створений у будівлі й на основі штату Інституту зоології). Згідно з його спогадами, у 1943 році був примусово вивезений німцями з Києва – спочатку до Польщі, згодом до Німеччини. Після капітуляції Німеччини співробітничав з радянською окупаційною владою, надавши відомості про склад та місцезнаходження вивезених німцями з Києва наукових колекцій, працюючи перекладачем в одній з радянських місцевих комендатур у Німеччині. Зваживши на докази підпільної антифашистської діяльності М. В. Шарлеманя під час його перебування в окупації, за вченим жодної провини визнано не було. Попри це, до академічних наукових установ шлях надалі виявився закритим.

Перипетії складної біографії не завадили Миколі Шарлеманю продовжити реалізацію свого давнього наукового зацікавлення «Словом о полку Ігоревім». Тематику природного світу поеми він і надалі поєднував з питанням з'ясування авторства «Слова». Згідно з його висновком, твір було створено безпосередньо його головним героєм – князем Ігорем Святославичем. М. В. Шарлемань також уважно вивчав фрески Софії Київської із зображенням тварин. Плідно співпрацював із Сергієм Олександровичем Висоцьким, епіграфістом, істориком та археологом, фахівцем з історії культури доби Київської Русі.

Миколу Васильовича дуже непокоїв занедбаний стан історичних пам'яток Києва (середина 1950-х років) – залишків Десятинної церкви, комплексу Софії Київської, Печерської лаври, церкви Спаса на Берестові, Золотих воріт, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, корпусів Києво-Могилянської академії. Він підтримав ініціативу Д. С. Лихачова щодо створення «Товариства охорони пам'яток культури», також переймався станом збереженості природно-історичних пам'яток, зокрема залишків річки Почайни та Долобського озера.

Незважаючи на любов і підтримку численних друзів, М. В. Шарлемань із дружиною доживали віку в аварійній оселі на вул. Кірова, 5 (нині вул. Грушевського). Держава (зокрема Академія наук, до організації якої Шарлемань був безпосередньо причетний) так і не спромоглася допомогти йому у вирішенні житлового питання. Усього на пів року пережив Микола Васильович свою вірну подругу життя Анну Парфентіївну.

Незадовго до смерті вченого відомий художник Олександр Павлович Скобліков увічнив образ скорботного старця у скульптурному портреті. Художник згадував, як уже хворий і слабий Микола Васильович показував йому свої книжки, називаючи їх «своїми дітьми». Сльози котилися по його щоках. У 1971 році оригінал портрета був подарований О. Скобліковим Відділу давньоруської літератури Інституту руської літератури (Пушкінського дому) АН РСР з метою активізувати Відділ на ініціативи з увічнення пам'яті відомого дослідника «Слова о полку Ігоревім» (на початку 2000-х митець повідомляв, що оригінал скульптури перебував у Третьяковській галереї).

1 червня 1970 року до Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління був направлений лист такого змісту: «Президія Академії наук Української РСР просить Вас прийняти замовлення на виготовлення надгробка на могилі доктора біологічних наук, професора Шарлеманя Миколи Васильовича, одного із засновників Української Академії наук, що помер 29 квітня 1970 року і якого поховано на Звіринецькому кладовищі м. Києва. В. о. президента Академії наук Української РСР, академік АН УРСР Г. С. Писаренко». Щоправда, через постійне затягування справи пам'ятник вдалося встановити лише 1976 року. Виявлені тоді численні недоробки, які знадобилося усувати додатково, очевидно, й далися взнаки у подальшому руйнуванні основи. На щастя, наразі на волонтерських засадах пам'ятник відреставровано.

Символічно, що Миколу Васильовича Шарлеманя поховано саме на території колишнього київського Звіринця – мисливських угідь київських князів, адже вченому належить особливо почесна роль у дослідженні тваринного світу та мисливської справи Давньої Русі.

Сподіваємося, що й надалі могила відомого науковця не буде забута нащадками.

Джерела та література

Слово о полку Игореве 1987 / вступ. ст. и подгот. древнерус. текста Д. Лихачева; сост. и коммент. Л. Дмитриева. Москва.

wikipedia.org/wiki/Шарлемань_Микола_Васильович.

Ковалинський, В. В. 2008. Дніпровська біологічна станція. Ковалинський В. В. Київські мініатюри. Кн. VII. Київ, 189–192.

Ковалинський, В. В. 2019. Історія Київського зоопарку. 1909–2019. Київ.

Шарлемань, М. В. 2015. Природа и люди Киевской Руси. Воспоминания. Автобиографии. Переписка / сост., автор предисл. и коммент. В. Ульяновский. Киев.

Ющенко, О. 2001. Вспомним «Царство Шарлеманя». ZN.UA. 18, 4 мая – 18 мая. zn.ua/ SOCIUM.

Наталія Ісаєнко
лекторка сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви