|
К. Трутовський. «Проводи» на Томину неділю в Україні. 1877 У сучасній Україні існує давня традиція на другий тиждень після Великодня відвідувати місця поховання рідних для поминання померлих родичів. Ця традиція є загальнопоширеною в країні, хоча має певні регіональні відмінності. Єдиної назви для неї не існує, у різних регіонах вона називається по-різному – «Поминки», «Поминальні дні», «Гробки», «Проводи», «Діди», «Могилки», «Радуниця». День тижня, на який припадає відвідування кладовищ, також різниться, здебільшого це понеділок чи вівторок другого тижня після Великодня («Томина, або Фомина неділя», «Антипасха»). Проте в деяких регіонах традиційне відвідування кладовищ припадає на інші дні. Зародилася традиція ще за часів язичництва і була частиною культу предків. Потрібно зазначити, що у слов’янському язичництві вшанування померлих відбувалося кілька разів на рік – як удома («Святки»), так і на цвинтарях («Проводи», «Русалії»). Під час відвідування цвинтаря традиційним було принесення туди жертовної їжі, проведення на місці поховання поминальної трапези. Загалом традиція мала світле (позитивне) значення – вшанування померлих родичів та підтримання зв’язків між живими і мертвими представниками одного роду. Принесення жертовних страв мало задобрити предків, щоб ті підтримували своїх живих нащадків та сприяли їм у господарюванні. З прийняттям християнства за Володимира Великого у 988 році язичницькі традиції почали викорінювати. Якісь з-поміж них зникли, деякі зазнали певних трансформацій, «підлаштувавшись» під християнські норми. Саме такою видозміненою є традиція відвідування кладовищ після пасхального тижня та поминання (вшанування) померлих. Церква намагалася змістити місце поминання з кладовища до храму. Утім, у народній уяві дивовижно переплелись язичницькі та християнські елементи. Це привело до того, що люди спочатку йшли до церкви, а потім відвідували могили. Могили перед поминанням впорядковували та прибирали (часто це робили напередодні поминальних днів), поновлювали насип, надгробний хрест, огорожу. На могили приносили обід, великодній хліб та фарбовані яйця (цей елемент традиції з’явився вже під впливом християнства), а також інші страви (м’ясні і солодкі) та алкогольні напої (язичницька традиція). Тут відбувався обід, де померлому на могилі залишали частину принесеного. Обід був насичений ритуальними діями, проте мав певні заборони. Церква засуджувала принесення на могилу жертовної їжі та проведення там поминального обіду, хоча цього викорінити не вдалося й до сьогодні. Особливо церква виступала проти вживання алкоголю під час цієї традиції. Приклад такої заборони описав С. В. Булгаков. У 1895 році в Києві місцевим Єпархіальним керівництвом було зроблено розпорядження, у якому заборонялося приносити на кладовище після пасхальних поминань горілку та інші хмільні (алкогольні) напої, причому на настоятелів кладовищ покладалася відповідальність «за християнське тверезе поводження відвідувачів кладовищ»; поліції було запропоновано не пропускати тих, хто йде з горілкою, та виводити тих, хто дозволяв пияцтво на могилах. Більше того, київське приходське духівництво попередньо оголосило це розпорядження в храмах та пропанувало («увещевало») «полишити цей грішний звичай творити чисто по-язичницьки п’яну тризну на гробах своїх спочивших». Це розпорядження також було надруковано в місцевих газетах, крім того, по місту були розклеєні спеціальні афіші, що інформували про заходи, спрямовані проти пияцтва на кладовищах. Проте й до сьогодні традиція принесення їжі та алкоголю до могили під час поминання продовжує існувати. Джерела та література Булгаков С. В. Настольная книга для священно-церковно-служителей (Сборник сведений, касающихся преимущественно практической деятельности отечественного духовенства). Київ, 1913. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. Москва, 1913. Іларіон (митрополит). Дохристиянські вірування українського народу. Київ, 1994.
Роман Луценко |
Related Posts
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
