Будинок першого Товариства швидкої допомоги в Києві (вулиця Рейтарська, 22)

Із Львівської площі вулиця Рейтарська сховалась за аркою недобудованого корпусу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Така тиха і затишна, зачаровує своєю красою та різноманітною архітектурою будинків. 22-й будинок вирізняється з-поміж інших своєю схожістю на палац, що досить несподівано, бо він був побудований для першого Товариства швидкої допомоги в Києві.

Історія розвитку швидкої допомоги в Києві дуже цікава. Наприкінці XIX ст. швидку допомогу при нещасних випадках надавала поліція. А поява власне найшвидшої допомоги в Європі пов’язана з пожежею у Віденському оперному театрі 1881 року. Під час вистави спалахнула завіса, близько 500 постраждалих людей понад добу потребували допомоги, а лікарі не поспішали до них, бо не знали, хто їм за це заплатить. Після цього випадку влада Відня створила службу екстреної медичної допомоги, а Київ став четвертим містом у Європі (після Відня, Будапешта та Лодзя), де 1901 року з’явилася станція швидкої допомоги.

У Києві першу рятувальну станцію швидкої медичної допомоги відкрили 30 червня 1902 року на вулиці Пирогівській, 6. З часом у 1910 році під станцію виділили приміщення на вулиці Володимирській, 33, трохи згодом цю ділянку обміняли на садибу на Рейтарській, 22.

Приміщення станції швидкої допомоги.
м. Київ, вул. Володимирська, 33

Було оголошено конкурс на найкращий проєкт, у якому переміг проєкт київського архітектора Йосипа Зекцера, і 1914 року в місті з’явилася така дивовижна будівля. У розробці проєкту також брав участь Д. Г. Торов. Підрядником був Л. Б. Гінзбург.

Й. Зекцер	Л. Б. Гінзбург

Ескізні плани внутрішніх приміщень розробив архітектор Й. Зекцер. Головою будівельної комісії став Л. І. Бродський, він же оплатив проєкт фасадного будинку.

Креслення головного фасаду

На будівлі можна побачити шестикінцеві зірки, які на той час були поширеною емблемою швидкої допомоги, її ще називали «зіркою життя». Шестикінцеві, тому що символізували 6 головних функцій швидкої допомоги – виявлення, оповіщення, відгук, допомога на місці, допомога при транспортуванні, транспортування для надання допомоги.

Емблема Київської швидкої допомоги

У травні 1913 року почалось будівництво нового триповерхового будинку для станції швидкої допомоги.

20 листопада 1913 року станція перемістилася в добудований флігель по вул. Рейтарській, 22. У рік, коли нове приміщення мало б бути передане місту, почалася Перша світова війна. Ще недобудована споруда стала лазаретом для поранених на 360 місць. Від центрального залізничного вокзалу до її входу було прокладено трамвайну колію.

Світлина 1914 р.

Подальший розвиток матеріальної бази станції загальмувався і війною, і роками розрухи, що настали після 1917 року. 

Об’ява в газеті. 1918 р.

Першим завідувачем станції був лікар Є. Ф. Гнус. У подальші роки завідувачами станції (згодом – її головними лікарями) були: О. Ф. Гельсингіус, П. Г. Коломойцев, М. Є. Дудко, О. П. Музиченко, Ю. Ю. Купрієнко, А .Г. Федоров, П. М. Рябова, Ф. Ф. Чеботарьов, І. С. Богомолець, Н. А. Ленгауер, І. Г. Усиченко, Т. В. Адамович, А. В. Вершигора. 

Лікарі виїжджали на нещасні випадки, що траплялися на вулицях, фабриках, залізниці тощо. А ось на нещасні випадки у квартирах – лише за умови загрози життю людини. За лікарську допомогу грошей не брали, але приймалися добровільні внески.

Цікавим було те, що на роботу намагалися брати тільки молодих та неодружених вусатих чоловіків. Це було пов’язано з тим, що працівники були зобов’язані шість днів перебувати на території станції. Це було майже як військова служба. І відповідно вуса – своєрідна «частина уніформи». На виклик виїздила бригада у складі лікаря, старшого й молодшого санітарів та кучера. Перш ніж працювати самостійно, лікар мав зробити 50 виїздів разом з іншими лікарями. За роботу на станції лікар отримував 600 рублів на рік.

Зі слів інженера Зекцера, будинок на Рейтарській, 22 – копія будинку швидкої допомоги в Мадриді, а його парадні двері – копія дверей Палацу дожів у Венеції. Хоча є також інші версії щодо будівель-прототипів.

Палац дожів. м. Венеція, Італія

Фасад будівлі вдало поєднує в собі стилі неоренесансу та готики, а від деталей фасаду важко відірвати погляд. Дві симетричні частини будівлі, які виступають за основну лінію фасаду, надають особливий шарм, формуючи урочистий вигляд.

Архітектор народився в релігійній єврейській сім’ї. Його батьки мріяли, щоб він став рабином, але він обрав шлях архітектора. Він об’їздив багато країн Європи, навчався архітектурі, захопився стилем модерн та збудував у Києві чимало дуже гарних будівель, у тому числі й у стилі модерн, зокрема, будинок правника Богрова на бульварі Шевченка, 4.

Будинок Закса на Хрещатику, 6 та багато інших.

Але, на жаль, будинок несе і сумну пам’ять про свого архітектора, саме біля нього під коліями трамвая він і загинув у 1933 році. За дивним збігом, його колега, Антоніо Гауді загинув так само в Барселоні в 1926році.

А. Гауді

З перерізаними ногами, Йосипа доставили в лікарню швидкої допомоги, яку він сам і проєктував. За словами доньки Зекцера, останні його слова були: «Я багато будував, нехай будують інші». Він відмовився від маски з наркозом і невдовзі помер.

За часів Гетьманату частину будинку займало вперше створене тодішнім урядом Міністерство народного здоров’я й опікування України. У 1930-х роках з Харкова сюди було переведено Наркомат здоров’я.

Світлина 1934–1936 рр.

З року в рік масштаби діяльності станції розширювалися. У 1933 році медичну допомогу було надано 16 868 хворим (у 2,5 рази більше, ніж у 1924 р.), 1939 р. – 88 256 хворим. Зростала кількість лікарів: якщо у 1939 році їх було 58, то в 1941-му – 115. Очолював станцію в ці роки Ю. І. Купрієнко. Усі лікарі були висококваліфікованими досвідченими фахівцями, які одночасно працювали і в клініках. Правильність їхніх діагнозів становила 75 %–97 %.

У 1941 році автопарк станції нараховував 46 спеціальних санітарних автомобілів вітчизняних марок. Щодня працювали 23 укомплектовані бригади.

На початку Другої світової війни частину медичних працівників призвали до лав червоної армії. Усі, хто залишився, були переведені на казармений стан і працювали майже цілодобово, надаючи допомогу пораненим і хворим. У роки німецької окупації київська станція швидкої медичної допомоги перестала існувати: фашисти знищили гараж, майстерні, машини та апаратуру.

На фронтах війни загинуло близько 100 співробітників станції.

Одразу ж після звільнення Києва, завдяки самовідданій праці медичного персоналу, станція відновила свою роботу. Медичні працівники пішки ходили до хворих, на ношах доставляли їх до лікарні.

1944 р.

З 1948 року станцію очолила Наталія Андріївна Ленгауер, яка зробила найвагоміший внесок у розвиток швидкої медичної допомоги м. Києва і керувала станцією до 1975 року. За видатні заслуги в розвитку та організації медичної допомоги вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А за її чуйність, доброту, які органічно поєднувалися з високою вимогливістю, працівники станції називали її «наша мама».

Н. А. Ленгауер

У 1967 році пройшов IV Міжнародний конгрес з питань швидкої медичної допомоги, який проводився на базі станції. Ось відгуки іноземних експертів з приводу конгресу:

«Я намагатимуся організувати у себе в країні таку ж відмінну систему швидкої допомоги, як у вас» (проф. Суміо Міта, Японія). 

«Це найкраща станція швидкої допомоги, яку мені доводилося бачити» (проф. Монті, США).

Ось яких висот досягла станція під керівництвом цієї видатної людини.

1980 р.

Окрім своєї архітектурної цінності, ця будівля має також значущі історичні зв'язки. Протягом усього свого існування вона обслуговувала медичні заклади, включаючи Міністерство народного здоров'я за гетьмана Скоропадського. У цій будівлі видатний хірург Микола Амосов здійснив першу операцію на серці під загальним наркозом. У 1955 році тут розташовувалася клініка кафедри хірургії санітарно-гігієнічного факультету медінституту, яку очолював сам Микола Амосов.

М. Амосов

Згодом у створеній тут Міській клінічній лікарні № 16 працювали також такі вчені, як Єфрем Ліхтенштейн, Ольга Авілова та багато інших.

Є. Ліхтенштейн	О. Авілова

1 січня 2014 року станцію було реорганізовано в Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва. Уже своє 60-річчя станція відсвяткувала в новій будівлі.

У Національному музеї медицини України також можна побачити виставку, присвячену саме історії розвитку швидкої допомоги в Києві.

Виставка, присвячена історії першої швидкої допомоги в Києві
в Національному музеї медицини України

Нині цей будинок є архітектурною пам’яткою містобудування й належить КНП «Київський міський клінічний ендокринологічний центр».

Головна його частина чекає на реставрацію та перебуває в досить поганому стані.

Операційна

Хол	Сходи

Вестибюль

Вигляд із двору	Вигляд із дрону

Історія нашого міста різнобарвна та унікальна, і кожний такий будинок розповідає нам про якусь свою, особливу її сторінку.

Джерела та література

Друг, О. 2013. Вулицями старого Києва. Львів.

Друг, О., Малаков, Д. 2004. Особняки Києва. Київ.

Ситенко, Н. З історії виникнення швидкої медичної допомоги в Києві. Український історико-медичний журнал «Агапіт». Київ, 2014. № 14/15. С. 61–65.

vechirniy.kyiv.ua

bigkyiv.com.ua

kievlyanin2015.livejournal.com

new.pamyatky.kiev.ua

apostrophe.ua

renovationmap.org

Ольга Борисюк
лектор І категорії
Музею історії Десятинної церкви