Пам’ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному

Вулиця Петра Сагайдачного в Києві, прокладена у 10-х роках ХІХ ст. у зв’язку з переплануванням Подолу після великої пожежі 1811 року, стала головною магістраллю Подолу, перебравши цю роль у Покровської. Тут від 1830-х років до кінця ХІХ ст. будують найкращі кам’яниці, що належали цехмістрам ремісничих цехів, новим російським купцям та нащадкам старої київської знаті. У ХІХ ст. колишня Олександрівська вулиця була однією з найдовших у Києві. Вона включала сьогоднішні вулицю Михайла Грушевського, Володимирський узвіз та вулицю Петра Сагайдачного. Нумерація починалася не від Поштової площі, як нині, а з Липок.

Пам’ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному, який композиційно завершив перспективу вулиці, – один з наймолодших пам’ятників у Києві. Встановлений він нещодавно – у травні 2001 року на Контрактовій площі. Автори – скульптор В. Швецов? (за участю скульпторів Б. Крилова, Е. Кунцевича, О. Сидорука), архітектори М. Жаріков?, Р. Кухаренко (за участю Ю. Лосицького).

Загальна висота пам’ятника Петру Сагайдачному – 5,5 м, п’єдесталу – 1,5 м. Бронзовий монумент на сірому гранітному п’єдесталі у формі природної брили з м’яко заокругленими кутами встановлено в центрі спеціально забрукованого невеличкого майданчика на невисокому штучному земляному пагорбі. Гетьман зображений верхи на
коні. У правій руці, що піднята в енергійному жесті, він тримає булаву – символ влади, лівою – стримує коня за повід. Постать ледь повернена, що підкреслено рухом довгого плаща з динамічними складками за спиною. Загальне реалістичне трактування скульптури доповнене ретельно відтвореними деталями одягу, військових аксесуарів (на голові гетьмана – висока шапка, на правому боці – сагайдак зі стрілами) та парадною збруєю коня. Композиція відзначається динамічністю силуету, образно-пластичне вирішення передбачає можливість огляду як з зблизька, так і здалека – з перспективи вулиці П. Сагайдачного.

Пам’ятник був споруджений, згідно за постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1995 року, на доброчинні кошти, у тому числі мешканців села Кульчиці Львівської області, де народився гетьман. На земляному пагорбі перед пам’ятником вмонтовано сіру гранітну плиту з викарбуваним гербом гетьмана та його іменем. З протилежного боку пагорба розміщено другу подібну плиту з анотаційним написом про авторів і виконавців, дату відкриття.

Встановлено пам’ятник поруч із навчальними корпусами Києво-Могилянської академії, на території якої покоїться прах великого полководця і мецената. Завдяки його таланту як блискучого організатора, полководця та далекоглядного політичного діяча з Україною почали рахуватися польські королі та московські царі. Це при ньому Військо Запорозьке вперше заявило про себе як регулярна військова та політична одиниця, що боронить свої інтереси, а гетьмани почали писатися як «гетьман Війська Запорозького». Це завдяки його старанням підняло голову пригноблене православ’я в Україні, призупинилося окатоличення України, а 1620 року була відновлена Київська митрополія. У 1620 році Петро Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким вступив у Київське братство, був титарем Києво-Братського Богоявленського училищного монастиря (згодом – Богоявленського). Восени 1620 року, після поразки поляків у війні з турками під Цецорою, на Варшавській раді Річ Посполита задовольнила вимоги козаків, частково визнавши автономну козацьку республіку на чолі з виборним гетьманом (остаточне визнання – 1648 р.). До цього землі України розглядалися як нероздільні, органічні частини Речі Посполитої. Саме за часів Петра Сагайдачного в польській державній термінології поширилася назва Україна. Помер гетьман від тяжких поранень після переможної війни польсько-українського війська над турками під Хотином (1621), яка стала апогеєм козацької слави в Речі Посполитій: козаків порівнювали з античними взірцями звитяги й патріотизму, називаючи головними рятівниками «спільної вітчизни» від османської армади. Перед смертю Петро Сагайдачний заповів майже всі свої кошти на утримання Київської, Львівської та Луцької братських шкіл. На території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила гетьмана Війська Запорозького Петра Сагайдачного. Справжнє місце поховання втрачено в 1690–1693 роках при будівництві кам’яного Богоявленського собору, а в 1935 році знищений більшовиками і сам собор.

* Скульптор Валерій Швецов (1940 р.н., Луганська обл.) – професор, очолює кафедру скульптури Академії мистецтв України. Разом з М. Жаріковим працював над створенням пам’ятника святому апостолу Андрію Первозванному в Києві.
** Микола Жаріков (1931 р.н., м. Слов’янськ Донецької обл.) – широковідомий український архітектор; у 1987– 1992 роках – головний архітектор Києва. До кола його чудових творінь належить проект музею «Кам’яна могила» та найошатніша київська станція метро «Золоті ворота».

Література
1. Гирич І. Київ ХІХ–ХХІ ст. Путівник. – К. : ДП «Національне газетно-журнальне видавництво», 2013. – 256 с.
2. Івакін Г.Ю. Київ. Парки, площі, вулиці. Фотоальбом / Г.Ю. Івакін, М.Б. Кальницький, Ю.В. Павленко, О.Ю. Храмов. – К., 2006. – 320 с.
3. Описание памятника / монумента «Памятник Сагайдачному»
4. Пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному у Києві
5. Памятник Сагайдачному
6. Пам’ятник Сагайдачному П. К., 2001. Звід пам’яток історії та культури України: Київ. Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2 : М – С / редкол. Тому : відп. ред. П.Тронько та ін. ; упоряд. : В.Горбик, М.Кіпоренко, Н.Коваленко, Л.Федорова. НАН України. Інститут історії України ; Інститут археології України ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. – К. : Голов. ред. Зводупам’яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2004. – С. 585. – 1216 с. : іл.
7. Сагайдачному Петру пам’ятник
8. Смолій В. Петро Сагайдачний / Валерій Смолій // Історія України в особах: Литовсько-польська доба / упоряд. і авт. передмови О. Русина. – К. : Україна, 1997. – с. 231–240.