|
Минулого тижня архітектурний проект консервації та музеєфікації залишків фундаментів Десятинного храму Х століття благословив і завірив підписом Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Володимир. Даний проект виконано на замовлення Київської міської державної адміністрації Творчою архітектурною майстернею «Ю. Лосицький». – Майстерня займається відтворенням втрачених пам’яток, це наша спеціалізація. Серед наших робіт – відтворення Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Різдва Христового на Подолі, а в інституті «Укрпроектреставрація» я займався тим, що відновлював фонтан «Самсон», Гостинний двір, античний театр у Херсонесі, – це наші проекти. І управління реставраційно-відновлювальних робіт замовило нашій майстерні архітектурний проект консервації та музеєфікації фундаментів десятинного храму. ми цей проект робимо разом із однією з переможниць конкурсу на проект Десятинної церкви Ольгою Кругляк, вона входить до авторського колективу. Але вона в конкурсі на проект Десятинної церкви пропонувала робити церкву над музеєм, а в нашому проекті церква не пропонується, тільки музеєфікація залишків храму. Будується павільйон, в якому ці фундаменти можуть житии якщо не вічно, то дуже довго. – Розкажіть про ваш проект, що збираєтеся робити в музеї із залишками фундаментів? – Вхід до музею за проектом розташовано з боку вулиці Володимирської. Ми підвищуємо стіну вздовж Володимирської, там існують сходи, якими піднімаються до входу в музей. вся музейна частина і справжні залишки Десятинного храму знаходяться внизу, під землею. На майданчику над музеєм (він вище рівня землі на 2 метри) ми викладаємо контури стін Десятинної церкви. – Тобто за проектом на даху музею реконструйовано контури стін, які експонуються внизу? А що з церковною частиною проекту, про яку багато говорять? – Яка церковна частина? Зверху немає церковної частини. Це проект тільки консервації та музеєфікації залишків фундаментів. Дивіться, ось вхід, ось музей, сюди можна зайти, зверху над залишками фундаментів міцний дах, що спирається на палі. Якщо хтось потім захоче відновити церкву, про що зараз виходять законопроекти депутата Юрія Мірошниченка, то при такому рішенні це можна буде зробити не зачіпаючи фундаментів. – Чи за вашим проектом зверху музею в будь-який момент можна буде побудувати церкву або каплицю? – Знести, перебудувати, добудувати, що завгодно, а от самі древні фундаменти вже назавжди опиняються в захищеному приміщенні, воно досить міцне, зверху витримує практично все. Ось основна ідея, власне кажучи, цієї роботи. – Кажуть, що на цьому місці можуть бути зсуви грунту. – Усе це дурниці. Нічого не буде. Андріївську церкву зміцнили палями. Зрештою, зсувами грунту в києві займається спеціалізована організація СУППР (спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт. – прим. ред.). Вона займається можливими зсувами грунту і погоджує всі проекти в небезпечних зонах. Коли Олександр Бригинець і компанія починають наводити всі ці аргументи, то це непрофесійно. Звісно, все розраховано таким чином, щоб зміщення грунту не було. Ці палі згідно з висновками геологічних досліджень заходять на 14 метрів. Тобто вони спираються набагато нижче, ніж, скажімо, навіть рівень вулиці Володимирської. І тому ніякого зсуву грунту бути не може. Церква архітектора Стасова, яка стояла на цьому місці 100 років, не змістилася. А вона була значно важчою за первісний Десятинний храм, який стояв 250 років. у всякому випадку, вона була набагато вища, мала набагато більшу товщину стін. Середній стовп церкви Стасова був розміром 2 м 20 см на 2 м 20 см, стінки у неї були десь під 2 метри, а не 1 м 20 см, як у старої Десятинної церкви. – На якій стадії нині перебуває ваш проект? – Власне кажучи, зараз проект в експертиві. І все це застрягло тільки через те, що у києві існує опозиція самому принципу збереження цих фундаментів під такою ось бетонною плитою. І протистояння нашому проекту йде саме тому, що в разі його реалізації можна буде виключити древні фундаменти з подальших розборок на тему: треба будувати церкву, не треба будувати церкву, таку чи іншу. Фундаменти вже завжди будуть у закритому приміщенні з постійною вологістю, з постійною температурою, там будуть зроблені містки, щоб відвідувачі ходили і дивилися на ці фундаменти та інші експонати, пов’язані з Десятинним храмом. – А хіба всередині музею фундаменти не будуть накриті склом? – Ні, це нічого не дасть. тому що земля має вологість, має температуру 14 градусів. Таку спробу було зроблено в Михайлівському соборі, там склом закрили залишки давньоруських сходів, і завжди це скло мокне. тобто фундаменти повинні дихати, а під склом вони згниють, грубо кажучи. До музею Десятинної церкви повинні приходити люди, як, наприклад, до Софійського собору, – тут має бути екскурсовод, доглядач, охоронець. Палити там свічки, ходити цими фундаментами не можна. Ходити будемо спеціальними містками над фундаментами. – І все ж чому комусь не подобається подібний спосіб збереження залишків храму? – Тому що цей проект практично розв’язує руки тим, хто захоче будувати над музеєм. З цим проектом з’являється потенційна можливість не зіпсувавши фундаментів будувати зверху. Він захищає фундаменти. А до чого зводяться всі основні аргументи протестуючих? Вони кажуть, що це незаконно, що в Європі не рекомендується таким чином будувати споруди, хоча на місці зруйнованих церков європи не зяють дірки, там все забудовано. дуже багато церков побудовано над тими, які були раніше. Тобто цей проект передбачає, що зверху вже можна щось будувати, а можна і не будувати, але фундаменти самої десятинної церкви ніяк не будуть брати в цьому участь. Ці фундаменти неодноразово розкопували. На їх місці архітектор стасов будував Десятину церкву. Вони дуже сильно постраждали. В останній раз їх розкопали і встановили над ними покриття, яке потім тріснуло. три роки все так простояло, на ці фундаменти стікала вода. Після цього залишки купола якось прибрали, засипали все землею. Тепер, якщо ми експонуватимемо ці залишки, треба буде знову робити теж саме – проводити розкопки. тобто знову розчищати фундаменти. І це має бути зроблено в останній раз, тому що вони старі та не в найкращому вигляді. І якщо, наприклад, не поставити таку плиту, як у проекті, а потім вирішать будувати тут церкву, то фундаменти доведеться знову засипати, пробивати палями. Причому в нашому проекті палі проходять повз фундаменти. Ділянки, де можна пробивати палі без шкоди для пам’ятки, затвердили археологи. Інститут археології НАНу видав документ, який має назву «визначення потенційно можливих місць для встановлення опор за результатами археологічних досліджень пам’ятки археології національного значення – залишків церкви Богородиці Десятинної х ст. для забезпечення можливості комплексної музеєфікації». Ось ці місця, вони позначені на плані зеленим кольором. Ось підпис академіка Петра Петровича Толочка, ось підпис його заступника з наукової роботи, керівника розкопок Гліба Юрійовича Івакіна. Але в даному випадку наш проект зверху музею просто повторює контури фундаменту і нічого не відновлює. А головний архітектор Києва Сергій Целовальник церкву радив побудувати поряд. Але загалом будівництво церкви поряд, звісно, не має сенсу. коли будували Михайлівський собор, теж були пропозиції побудувати його десь у стороні, але він би вже не був Михайлівським собором. – А чому головний архітектор Києва Сергій Целовальник виступає проти? Який він пропонує варіант? – Бачте, був конкурс проектів з музеєфікації залишків Десятинного храму. Я в ньому участі не брав. А Сергій Целовальник лобіював проект, котрий передбачав будівництво церкви побіч музею. Для цього він хотів знести сусідній будинок на вул. Володимирській, 4, і будівлю Музею історії України (вул. Володимирська, 2) та побудувати церкву поруч. Що ж, Сергій Анатолійович – він же широка натура. Скільки коштує будинок на Володимирській, 4 (я не кажу вже про музей архітектора Каракіса)? У всякому разі всі ці стародавні рештки Десятинного храму нікого, крім мене, необходять. Тому що, чи то зводитимутьцеркву побіч, чи будуватимуть на них, а ніхто не думає про те, що фундаменти треба захистити. А Сергій Целовальник виступає проти цього проекту насамперед тому, що він дає змогу спорудити церкву безпосередньо на цьому місці й не зносити сусідніх будинків. – А правда те, що Сергій Целовальник через цей проект хоче вигнати вас зі Спілки архітекторів? – Як він мені казав, це не він хоче, а таку думку мали деякі члени спілки. Це можливо, але не думаю, що це станеться. проте там є таке лобі, що, у принципі, здатне це зробити. – А чого домагається це лобі, ваша опозиція? – Розумієте, протест був би протии будь-якого проекту. узагалі, до будь-якого відновлення по-варварськи зруйнованих церков існує опозиція, котра вживає різноманітних аргументів: чи то не можна це робити з міркувань археології, чи то ще з якихось причин. Адже, якби слухали все те, що пише й висловлює, приміром, Лариса Павлівна Скорик, не було б ні пам’ятника княгині Ользі, ні Михайлівського Золотоверхого собору, ні церкви Різдва Христового на Подолі. Може, не було б і Успенського собору – там я гірше знаю ситуацію, бо його не робив. Тобто існує певна категорія людей, яка принципово заважає відбудові зруйнованих храмів, а їх у Києві дуже багато, більше, ніж збережених. Для нас же реставрації існуючих святинь не досить, бо треба відтворювати те, що зруйновано. І багато в чому це, звісно, ще й боротьба між церковними конфесіями. От, доки не прийшла нинішня влада, «помаранчеві» теж намагалися побудувати Десятинну церкву, тільки тоді б уже інша конфесія претендувала на провідну роль. А замовником однаково була би держава (спроби відродження десятинної церкви робилися ще колишнім президентом України Леонідом Кучмою, про що свідчать його постанови 1999 і 2000 років, потім у 2005 році – Віктором Ющенком, і ця спроба була підтримана київською міською владою – прим. ред.). Я веду до того, що захистити місце Десятинної церкви від будівництва на ньому будь-чого, у принципі, мало реально. Але захищати стародавні фундаменти треба. от ми їх і захищаємо. Люди чомусь уважають, що, якщо не зробити міцної плити на палях, то самі давні залишки фундаментів Десятинного храму стануть на заваді зведенню церкви на них. але насправді вони не завадять. Наприклад, Михайлівський собор побудовано на плиті, і палі в нього проходять міжфундаментами, не зачіпаючи контурів стін та підмурків. тобто всі стародавні фундаменти в Михайлівському храмі не порушено. А в Успенському соборі палі тонші, але вони проходять крізь старі стіни. Так само можна зробити й тут, якщо вирішать знову будувати Десятинний храм. На цьому місці колись стояла церква Стасова, котра була значно більшою й важчою за Десятинну церкву х століття. І якщо поставити таке питання:а чи можна взагалі побудувати щось, використовуючи тільки фундаменти Десятинної церкви стасова 1830-40-х років? Відповідь: можна. Вони досить міцні, аби обперти на них плиту, а на неї поставити церкву. Так теж можна зробити. Тому в кожному разі, якщо будувати без таких от паль і плити, які ми проектуємо, то доведеться цим фундаментам ще раз стати колись будівельним майданчиком. Тобто жодними методами не можна буде заборонити звести там церкву, якщо буде на те політична воля. Тому так важливо захистити зараз стародавні фундаменти. Я вам зараз покажу німецьку книжку, яка певною мірою підсумовує європейський досвід відновлення пам’ятників архітектури. Вона називається «історія реконструкцій – конструкція історії». Це каталог виставки, що відбулась у Мюнхені. Це виставка всіх споруд, які було відтворено практично з нуля після цілковитого або майже повного зруйнування. Звісно, у каталозі є й Михайлівський собор – отак вони оцінюють наші досягнення. Ось храм Христа Спасителя. Ось дзвіниця на площі Святого Марка у Венеції, отак її відтворили. Хочу звернути вашу увагу й на відбудову пам’ятників археології, зокрема й ущент зруйнованих і чий первісний вигляд невідомий. Приміром, знаменитий Кносський палац, розкопаний на острові Крит біля міста Іракліон лордом Евансом. і що він зробив? Те, що можна було відродити з археологічних розкопок, те він відтворив з бетону. Тобто археологічні реконструкції теж мають право на життя. А лементи про те, що відбудовувати те, чого не було, або ми не знаємо, який мало вигляд, неабияк перебільшені. Зводити церкву можна й у вигляді якогось візантійського храму, дуже схожого за контурами фундаменту на Десятинний, і у вигляді реконструкції, як, наприклад, Золоті Ворота. Вони ж не називаються «відтворення Золотих Воріт», а мають офіційну назву «павільйон над залишками Золотих Воріт у вигляді їхньої реконструкції». Тетяна Федорченко |
