|
17 лютого 2015 року в конференц-залі Музею історії Десятинної церкви провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу історико-археологічних досліджень кандидат історичних наук Олексій Вікторович Комар прочитав наукову доповідь «До проблеми об’ємної реконструкції Десятинної церкви». За тривалу історію дослідження архітектурних решток Десятинної церкви накопичено понад три десятки версій об’ємних реконструкцій храму, різного ступеню обґрунтованості та достовірності. Свої графічні реконструкції запропонували знані фахівці з історії архітектури: К. Конант, М.В. Холостенко, Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов, М.Г. Логвин, А.В. Реутов, В.І. Соченко, П.Л. Зиков та ін. 3D-модель Десятинної церкви на базі варіанту реконструкції храму А.В. Реутова розроблено в Музеї історії Десятинної церкви. Велика кількість різних варіантів свідчить про відсутність єдиного підходу в інтерпретації плану Десятинної церкви та даних, отриманих за результатами археологічних досліджень. Найбільше відрізняються на реконструкціях різних дослідників бачення конструкції галерей і західної частини об’ємів храму, а також конструкція даху та кількість куполів (іл. 1). Головною ж проблемою залишається відсутність детальної аргументації підстав наукової реконструкції для переважної більшості існуючих проектів, що лише в рідкісних випадках дозволяє зрозуміти логіку авторів. Нові археологічні дослідження Десятинної церкви 2005–2011 років дозволили уточнити план храму та провести його точні обміри. Утім, для реконструкції стін було здобуто не так уже й багато інформації. Основним джерелом у даному випадку є фрагменти блоків від стін із кладкою кінця Х ст. та середини XI ст., зважаючи на відстань падіння яких можна зробити висновок про принаймні двоярусність північно-західної частини галерей станом на початок XI ст. Фрагмент закомари, виявлений 1948 року М.К. Каргером перед західним входом на відстані 14 м, свідчить, на думку П.Л. Зикова, що повна висота стіни тут становила 15–16 м. Аналіз графічних джерел про залишки давньоруських стін у складі церкви Миколи Десятинного, проведений Д.Д. Йолшиним (іл. 2: 3) продемонстрував, що станом після ремонту XII ст. галереї були щонайменше трьохярусними, а висота стіни досягала мінімум 12 м, а з реконструкцією закомари – не менше 15 м. Візантійські та давньоруські храми Х–XII ст. демонструють кілька базових схем співвідношення плану церкви та її висоти (іл. 3). Так, модель константинопольської церкви Мірелейон (іл. 3: 1) у застосуванні до Десятинної церкви дає висоту стін у 13,5 м, а висоту склепіння купола – 20,2 м (іл. 4: 1). Характерна для давньоруських і пізньовізантійських храмів модель «зірочки» (іл. 3: 2, 3) дає для Десятинної церкви все ту ж базову висоту стін у 13,5 м, однак висота склепіння купола у такій моделі має сягати 23,5–24 м (іл. 4: 1, 2). У галузі повної гіпотетичності наразі знаходиться проблема реконструкції фасадів і всієї верхньої частини церкви – даху, куполів тощо. Варіанти реконструкцій особливо будуть різнитися при виборі мінімальної (іл. 5) чи максимальної допустимої висоти стін та склепіння храму, а також при врахуванні його можливих перебудов у XI–XII ст.
іл. 1
іл. 2
іл. 3
іл. 4
іл. 5 |
