Контрактова площа

У зв’язку з прокладанням станції метро «Контрактова площа» в 70-х роках ХХ ст. розпочалися археологічні дослідження Подолу. Під час будівництва метро було виявлено ряд цікавих артефактів, завдяки яким вчені визначили хронологічні рамки заселення цієї місцевості. Археологічні матеріали (в основному монети) дають змогу стверджувати, що ще з перших віків І тис. н. е. подільська низовина неодноразово була заселена. Проте такий погляд і досі видається більшості вченим дискусійним. З другої половини ІХ ст. Поділ формується як структурна одиниця середньовічного Києва. Територія району стає добре заселеною, будуються садиби, функціонує торг. У забудові району виникають спеціалізовані квартали ремісників (під час прокладання траси метро було виявлено залишки кількох ремісничих майстерень). Торгівля перетворюється на важливу сферу суспільної економіки, активно формується внутрішній ринок. Саме у зв’язку з пожвавленням торгівлі і сформувався умовний центр Подолу.

У пізньосередньовічну добу найбільший ремісничо-торговий посад міста став відігравати ще важливішу роль. На Подолі проживала більшість населення Києва, тут розташовувалися магістрат, головний торг, міський собор, численні купецькі склади, торгові колонії з інших міст та земель. На цей час Поділ став навіть синонімом Києва, у документах XVI–XVII ст. його називають то «новим містом», то «нижнім містом», то просто «Києвоподолом». За підрахунками вчених, його площа на період розквіту Києва становила близько 200 га. За розмірами це перевищувало чимало великих міст Русі. Забудова Подолу залежала від рельєфу та гідрологічної сітки району. Центральну частину Подолу займала ринкова площа, навколо якої розташовувалися будинки ремісників і купців, а також храми (Святої Богородиці Пирогощі, Святих Бориса і Гліба, Святого Михаїла).

Згадувана площа дістала назву Контрактова. Це одна з найвідоміших площ нашої столиці. Нині в Києві нараховується 114 площ. З них 54 мають назви, а 60 – досі залишаються безіменними. Однак цікаво, що назва Контрактова площа виникла лише на початку XVIІІ ст., вона пов’язана зі знаменитими Київськими контрактами, на яких купці Києва укладали угоди.

З того часу і до сьогодні назва площі неодноразово змінювалася. Спочатку вона називалася Торговою, Магістратською (наприкінці XV ст. тут містився магістрат). У 1869 році вона стала називатися Олександрівською (на честь російського імператора Олександра ІІ); з 1919 року – Червоною (або Красною, як алюзія до Красної площі в Москві). У грудні 1944 року було прийнято постанову про повернення площі її історичної назви – Контрактова. З 1952 року і майже до проголошення незалежності України площу знову іменували як Червону. І лише 1989 року її було перейменовано на Контрактову.

Після зруйнування Верхнього міста монголо-татарами центр Києва перемістився на Поділ, і Контрактова площа стала центральною. Така роль була підкреслена будівництвом тут у 1132–1136 роках уже згадуваної церкви Богородиці Пирогощі – покровительки торгівлі (у XVIІ ст. церква називалася Успенською), знищеної в 1930-х роках і відбудованої в давньоруському архітектурному стилі 1998 року.

Після отримання Києвом у 1494 році права міського самоврядування Контрактова площа перетворилася на адміністративний центр Києва. На місці скверу, де нині розташовано пам’ятник Г. Сковороді, стояла дерев’яна ратуша, у якій засідав магістрат – орган міського самоврядування. Фасад будівлі був звернений до фонтана-ангела, якого змінив цегляний фонтан «Феліціал», відомий нині під назвою «Самсон», спроектований у XVIІІ ст. відомим архітектором І. Григоровичем-Барським.

Проте давня дерев’яна споруда магістрату згоріла під час пожежі, а на її місці 1697 року було зведено нову муровану будівлю. Вона стала важливою забудовою, яка фіксувала головну вісь архітектурно-просторової композиції Контрактової площі.

На жаль, до сьогодні будівля магістрату не збереглася. Проте ми маємо уявлення про неї з кількох джерел. Це була двоповерхова мурована будівля. Основний корпус мав вишуканий ґанок з парадними сходами. Ґанок прикрашала скульптура Феміди, а поряд височіла кругла тридцятиметрова вежа з позолоченим двоглавим орлом. З південного боку башти було встановлено годинник, який ззовні прикрашала мідна скульптура архістратига Михаїла. Годинник мав пристрій, за допомогою якого святий покровитель Києва щогодини вдаряв списом змія, унаслідок чого з його пащі сипалися іскри. Наглядав за годинником спеціально приставлений майстер. 

Проте і цей магістрат згорів на початку XІХ ст. – під час великої пожежі 1811 року, а його залишки були розібрані на будівельний матеріал. Збереглися лише креслення будівлі, зроблені відомим на той час київським архітектором А. Меленським.

У 1999 році будинок Київського магістрату було включено до Переліку визначних пам’яток історії та культури України, які передбачається відновити, проте, як бачимо, цей проект так і не було реалізовано.

Унаслідок згадуваної пожежі 1811 року було знищено більшість із 2068 подільських будинків, тобто понад половину забудови Києва (для порівняння: на той час у місті нараховувалося 3672 житлові споруди).

У зв’язку з такою ситуацією подільська ділянка Києва вимагала негайного перепланування. Планів перебудови Подолу було два. Перший, зроблений А. Меленським, датований 17 вересня 1811 року (до речі, садиба самого архітектора також була знищена внаслідок цієї пожежі). Відповідно до нього передбачалося максимально зберегти містобудівну базу, систему вулиць, розподіл на квартали, що формувався на Подолі століттями; планувалося зберегти вцілілі кам’яні будівлі тощо. Проте план відбудови А. Меленського не сподобався в петербурзьких урядових колах і був відхилений. Тому перепланування Подолу після пожежі доручили петербурзькому архітектору Вільяму Гесте, на той час адміністратору Будівничого комітету при Міністерстві внутрішніх справ Російської імперії. Він фактично наклав на надані А. Меленським матеріали і розробки свій проект забудови. Проте В. Гесте, на відміну від А. Меленського, не врахував ні рельєфу, ні наявної на той час системи комунікацій та водостоків. Не зважаючи на це, 3 березня 1812 року план В. Гесте було затверджено. До речі, оригінал цього плану досі не знайдено, збереглися лише окремі його фрагменти.

Отже, А. Меленському як головному архітектору довелося втілювати в життя не свої, а чужі задуми. Саме в той час Контрактова площа набула такого вигляду: прямокутна у плані з напівциркульним виступом у західній частині для Успенської церкви (Пирогощі).

На площі передбачалося розміщення адміністративно-громадського комплексу, який мав складатися з будівлі магістрату як домінантної у комплексі, праворуч від якої розташовувався б Контрактовий дім, а ліворуч – поштова контора та Гостинний двір. На жаль, за браком коштів, ці грандіозні задуми так і не було реалізовано. Проект здійснено частково: за проектом архітектора В. Гесте побудовано лише новий Контрактовий будинок (1815–1817), який прикрашає площу і нині. Окрім Контрактового дому, на площі можна побачити ще одну пам’ятку архітектури – Гостинний двір, збудований ще в 60-х роках XVIII ст. за проектом архітектора І. Григоровича-Барського. Будівля зазнала кількох перебудов, а нині перебуває у стадії реконструкції.

Загалом місце на Контрактовій площі завжди було «жвавим», ось яким його запам’ятав один з очевидців: «Біля лева проводиться київськими торговками продаж, переважно прочанам, дріб’язкових речей, як-от: кипарисових шийних хрестиків, таких самих іконок, стрічок, штучних квітів, бронзових сережок тощо. У літню пору поблизу лева постійно збирається більше тисячі прочан, котрі тут відпочивають після поклоніння святині. Між левом і дерев’яними лавками , і ларями, на місці згорілого в 1811 році магістрату, також щодня проводиться торг старим одягом, уживаними речами тощо. Торг цей має назву “точка”». Згадуваний «лев» – це фонтан «Феліціал» (або «Самсон»).

Цікаво, що спочатку фонтан мав назву саме «Феліціал». Таку назву дав замовник – Київський магістрат.

Загалом ідеї реконструкції самої Контрактової площі з’явилися ще 2009 року: в інституті «Укрпроектреставрація» було підготовлено науково-проектну документацію на реставрацію та ремонт забудови за нереалізованим у XIX cт. «проектом Вільяма Гесте», а також відновлення будівлі магістрату. Таке рішення викликало чимало акцій протесту. Наразі питання реконструкції Контрактової площі залишається відкритим.

Література
1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – К. : НДІТІАМ Головкиївархітектура, 2002.
2. Вулиці Києва. Довідник / за ред. А.В. Кудрицького. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1995. – С. 101–102.
3. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва. – 2-е вид. – Нью-Йорк, 1987.
4. Звід пам’яток історії та культури України. – К., 1999. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 478–480.
5. Івакін Г. Ю., Козубовський Г.А. Дослідження пам’яток XIV–XV ст. на Київському Подолі в 1985–1989 рр. // Проблеми вивчення та охорони пам’яток археології Київщини. – К., 1991. –С. 42–43.
6. Толочко П.П. Массовая застройка Киева X–XIII вв. // Древнерусские города. – М. : Наука, 1981. – С. 63–94.
7. Шевченко В. Новий етап у реставраційній практиці України. Контрактова площа в Києві // Пам’ятки України: історія та культура. – К., 1997. – № 1. – С. 23–27.
8. Шевченко В. Регенерація Контрактової площі на Подолі у Києві // З історії української реставрації. – К. : Українознавство, 1996. – С. 35–40.
9. Щербаківський Д.М. Реліквії старого київського самоврядування // Київ та його околиця в історії та пам’ятках. – К., 1926. – С. 217–264.
10. Юрченко П.Г. Дерев’яна архітектура України. – К., 1970.