Таємничий «Замок барона» в серці столиці

Кожен з гостей чи мешканців Києва, проходячи повз відновлені Золоті ворота, звертає увагу на дивний будинок зі шпилем, розташований на вул. Ярославів вал, 1. Незвичайна неоготична архітектура вирізняє його з-поміж сусідніх будівель і неодмінно привертає погляд. Серед киян цей дім відомий як «замок барона», про який побутує чимало легенд та переказів. Тож ця пам’ятка столичної архітектури заслуговує на право розповісти нам свою історію.

Наприкінці ХІХ століття Київ був одним з найсучасніших і найзручніших для проживання міст у Російській імперії. Тут розгорнувся справжній будівельний бум. Кожен, хто мав певні кошти, намагався вкласти їх у нерухомість. Не залишився осторонь і польський поміщик Михайло Підгорський, який, узявши декілька кредитів у банках, спорудив у 1896–1898 роках незвичний прибутковий дім. Чотириповерхова будівля зі шпилем, стрільчаcтими вікнами, зубчастими стінами та міфологічним декором мала дуже екзотичний вигляд. Архітектором незвичного проекту став інженер Микола Добачевський – молодий спеціаліст, який уже встиг попрацювати на будівництві Панамського каналу та в далекій Колумбії.

Будинок, зведений у стилі неоготики, нагадує французькі замки епохи Раннього Ренесансу. Парадний вхід був влаштований через браму, над якою двоє крилатих демонів підтримують еркер.

Проїзд у внутрішній двір був розрахований на габарити кінних екіпажів. Привертає увагу майстерне ліпне склепіння в проїзді і важкі набірні стулки воріт і парадних дверей.

Гостей будинку зустрічає написане латиною привітання «Salve», зроблене в мозаїчній підлозі входу в техніці «терацо». Усередині розташовані унікальні сходи з фігурними балясинами з алебастру. Таких сходів у Києві не існує більше ніде. Десятикімнатні квартири другого й третього поверхів мали прикрашені ліпниною стелі та чудові кахельні печі столичної фабрики Йосафата Анджеєвського. У бік двору виходили службові приміщення для прислуги, які, на відміну від фасаду, мали аж сім поверхів.

Як це відбувається й нині, перший поверх власник здавав в оренду комерційним установам. У 1898 році тут розташовувалась одна з кращих київських кондитерських із назвою «A la porte d’Or» («Неподалік Золотих воріт»).

Утім, Михайло Підгорський недовго насолоджувався своїм будинком – у 1899 році він помер у Берліні. Згідно із заповітом садиба перейшла до його матері Августини, а потім до брата Леона. Урешті-решт, 1907 року її придбав за 200 тис. рублів дворянин Карл Ярошинський. Будинок використовувався як прибутковий. У 1912 році на першому поверсі чех Йозеф Петраш відкрив сінематограф «Унікат» на сто глядацьких місць.

Уже в той час за будівлею закріпилася народна назва «замок барона», хоча ніхто з її власників цього титулу не мав. Баронові М. Штейнгелю належав сусідній будинок, і, можливо, саме тому шедевру Добачевського приписали баронський титул.

У 1915 році власником садиби став відомий київський «цукровий король» Лев Бродський, який мешкав на київських Липках, а цей будинок здавав в оренду. Так тривало до початку буремних подій 1917 року. У цей час в історії «замку барона» відкривається сторінка, пов’язана з чеським національним рухом.

Чеська громада Києва була досить численною, а її центр розташовувався в готелі «Прага» на вул. Володимирській, 36, тобто зовсім неподалік будинку зі шпилем. У 1915 році в ньому відкрилася комісія у справах чеських і словацьких військовополонених, тому можна припустити, що тут бував і відомий чеський письменник Ярослав Гашек. У 1917 році в будинку на Великій Підвальній, 1 (тодішня назва вулиці) відкрилась «Одбочка» (відділення) Чеської Національної Ради, керівником якої було обрано Томаша Гарріга Масарика, майбутнього першого президента Чехословацької республіки (1918–1935).

У 1918 році приміщення в будинку орендували різні установи: редакція газети «Наша думка», пекарня Першого єврейського товариства споживачів та ін. Але 1919 року будинок було націоналізовано й передано житловому кооперативу.

«Замкові барона» щастило: він пережив і перебудову Києва в 1930-х роках, і воєнні 1940-ві. У радянські часи будинок зі шпилем став візитівкою столиці України на полотнах багатьох київських художників. Не оминали його увагою й поети та літератори. У ньому продовжували жити люди, а в 1980-х тут містилася контора Київського бюро мандрівок та екскурсій. 21 січня 1986 року садибу було включено до списку пам’яток архітектури.

У 1990-х роках у будинку певний час працював відділ архітектурної кераміки Національного заповідника «Софія Київська». Потім садибу кілька разів виставляли на продаж, на неї навіть претендувало Посольство Чехії, але отримало відмову. Зараз будинок належить приватній особі і, як і раніше, здається в оренду різним установам.

Швидко спливають роки вже нового ХХІ століття, але, попри все, «замок барона» продовжує тішити своєю архітектурою і чудовим декором приміщень. Тож, якщо матимете час і бажання, обов’язково відвідайте цей незвичайний будинок.

Джерела та література

1. Галайба В.В., Грузін В.М., Кадомська М.А., Малаков Д.В. Прорізна. Ярославів Вал : культурологічний путівник. – Київ, 2010. – 156 с.

2. Ганцева М., Macлюков А. Киев в стиле модерн. – Киев, 2013. – 512 с.

3. Замок барона Штейнгеля.

4. Кальницкий М. Из истории замка на Ярославовом Валу.

5. Кальницкий М. Химеры в камне и в душе: как киевский архитектор стал погромщиком.