Кенаса в Києві

Submitted by admin on Sun, 07/10/2016 - 22:20

Гуляючи вулицями столиці, прямуючи на роботу чи просто поспішаючи у справах, не часто звертаєш увагу на сірі мовчазні будівлі, що стоять серед галасу мегаполіса. Але якщо підняти очі, можна зустрітися з віковою історією, яку зберігають споруди столиці.

Багато хто знає історію Золотих воріт Ярослава, дехто знає історію «Замку барона», та небагато тих, хто зможе розповісти про похмуру й водночас величну архітектурну прикрасу вулиці Ярославів вал – кенасу караїмів.

Хто такі караїми? Що таке кенаса та як вона з’явилася в Києві?

Караїми – це етнічна група, яку за мовою та традиціями відносять до тюркських народностей. Серед етнографів і до сьогодні ведеться дискусія щодо походження караїмів. Є дві основні версії їх походження – єврейська та хозарська.

У ХІІІ ст. з’являються перші згадки про караїмів у Криму, звідки вони переселялися до Галича та Луцька, а в ХIV ст. – до Великого Князівства Литовського, хоча найбільша спільнота караїмів залишалася в Криму.

Назва «караїми» походить з івриту й перекладається, як «ті, що читають», «читці». Віровчення караїмів – караїмізм – базується на Старому Заповіті, при цьому талмудично-равіністична традиція тлумачення священного тексту відкидається. Фактично це релігійна течія, яка виникла на основі юдаїзму, хоча самі караїми ніколи не ототожнювали себе з юдеями та всіляко відмежовувалися від них. Навіть на законодавчому рівні в часи Російської імперії вони мали більше прав, ніж євреї.

По території сучасної України ця етнічна група почала розселятися у ХV ст. Уже в середині ХІХ ст. караїми мали своє релігійне самоврядування. Резиденцією духовного глави караїмів – гахама – було місто Євпаторія. Громади кримських караїмів згодом утворилися в різних містах Російської імперії, у тому числі в Києві.

Місцем релігійних зібрань караїмів була кенаса. Слово «кенаса» походить від єврейського «kenesa», що перекладається як «будинок зборів». До 1911 року її називали «караїмська синагога», але на прохання караїмів за місцем проведення караїмського богослужіння було закріплено назву «кенаса».

Київська громада караїмів спочатку молилася в найманих приміщеннях, тому дуже скоро постало питання про будівництво кенаси для релігійних відправ. Хоча київська громада караїмів і не була численною, до неї входили заможні люди, котрі й стали меценатами при будівництві. Мова йде про тютюнових магнатів – братів Соломона та Мойсея Когенів, які за походженням були караїмами.

Садиба, на місці якої в подальшому було побудовано кенасу, спочатку (з 1863 року) належала дворянці П. Трофимовичевій, у 1864 році була куплена Е. Трофимовичевою, у 1866 році, згідно із заповітом, перейшла до О. Трофимовича, а 1886 року її викупила дворянка М. Карказ.

З благословення київського газзана Йосипа Султанського 1896 року Соломон Коген придбав садибу за 35 тис. карбованців для спорудження кенаси, дозвіл на будівництво якої було отримано представником караїмської спільноти Ісааком Шишманом у 1898 році. Коген виділив 80 тис. карбованців на її будівництво. На жаль, сам Соломон Коген не дожив до завершення будівництва, він помер 1900 року, а його справу продовжив його брат Мойсей. Обійшлося будівництво кенаси в 200 тис. карбованців.

У цей час найпопулярнішим архітектором Києва був Владислав Городецький.

Саме він і розробив проект кенаси.

Щоб архітектурно вирізнити її від єврейських релігійних будівель, він обрав мавритансько-арабський стиль.

Будівельні роботи виконувала контора Л.Б. Гінзбурга, а архітектор пильно стежив за ходом робіт.

У 1902 році всі роботи було завершено. Того ж року кенасу було урочисто освячено. З цієї нагоди до Києва прибув гахам усіх караїмів С.М. Пампулов.

Серед почесних гостей були присутні міський голова В.М. Проценко, ректор Університету святого Володимира Ф.Я. Ферганський, автор проекту В. Городецький.

За традицією кенаса мала стояти за віссю південь–північ, тобто таким чином, щоб святилище було звернено на південь. Але у зв’язку з особливостями місцевого ландшафту споруда звернена на південний захід. Будівля стоїть таким чином, що можна роздивитися обидва бічні фасади.

Вузький фасад розмістився вздовж лінії забудови вулиці, та завдяки своїй незвичайній архітектурі й кольору яскраво вирізнився поміж побілених міщанських будиночків.

Споруда кенаси у плані прямокутна, з апсидою з південного боку.

Основні розміри кенаси:

ширина – 14 метрів

довжина – 30 метрів

висота до даху – 18 метрів

товщина стін – 1,5 метра.

З півночі та сходу до будівлі ведуть східці.

Скульптурне оздоблення інтер’єру та екстер’єру виконав італійський скульптор Еліо Саля, до того ж ця робота не мала аналогів у Києві.

Майже всі поверхні кенаси були заповнені орнаментальним оздобленням у мавританському стилі.

На стелі розмістилися казкові квіти в перемішку зі сталактитами.

Коли в радянські часи кенасу перебудовували, було знищено сталактитову стелю молитовної зали. Її замінили підвісною пласкою стелею, орнаментованою спрощеним геометричним візерунком у дусі мавританського стилю.

На стінах містилися різноманітні східні візерунки.

Головний та бокові портали оформлені у вигляді глибокої ніші, яку перекриває стрільчаcта арка, що спирається на колони з візантійськими капітелями.

Колись головний портал прикрашав напис, схожий на арабську в’язь.

Головний вхід з його масивними дверима виконаний у тому ж арабсько-мавританському стилі, він і сьогодні милує око.

І навіть дверні ручки стилізовані та мають унікальний вигляд.

На основі купола, який колись вінчав кенасу, видно ліпний орнамент у вигляді свастики. Уздовж фасадів розміщений широкий, значного виносу та багато орнаментований сталактитовий карниз.

Цікаво, що всі оздоблювальні роботи були виконані з нового на той час матеріалу – цементу, який до того ж був недешевим задоволенням.

Вікна кенаси прикрашали вітражі, але до наших днів ці витвори мистецтва не дійшли.

По обидва боки від парадного входу розміщені ковані ліхтарі-торшери.

Навіть дах кенаси, що недоступний людському оку, за задумом В. Городецького, прикрашений орнаментом.

Вінцем цієї масивної споруди став купол з оцинкованого заліза, що завершувався шпилем.

Ще декількома новинками В. Городецького в проекті кенаси було використання електричного освітлення, вентиляції та опалювальної системи.

Дещо згодом за проектом невідомого архітектора праворуч від кенаси було зведено прибутковий будинок, кошти з якого йшли на утримання кенаси. Будинок був декорований цеглою, а бік будівлі, що звернений до кенаси, оздоблений гармонійно до екстер’єру кенаси.

Оточення кенаси також не залишилося поза увагою. Проміжки між сусідніми будівлями й кенасою прикрасив високий потинькований мур, над яким була встановлена металева ажурна огорожа.

Усередині будівля кенаси поділена на три частини: святилище,

власне молитовний зал для чоловіків та зал із сидіннями для людей старшого віку. Молитовний зал оточують дві невеликі бокові кімнати.

Над залою влаштований внутрішній балкон, потрапити на який можна було сходами, що розміщувалися праворуч від головного входу. Він був призначений для жінок.

Коли 1922 року в Києві влада остаточно перейшла до більшовиків, які проводили боротьбу з релігією, у громади караїмів спочатку відібрали прибутковий будинок, а 1927 року й саму кенасу було закрито та передано Укрполітосвіті. Дещо пізніше тут був кінотеатр і лекторій «Товариства друзів кіно», червоний куточок караїмської секції «Будинку народів Сходу» для закладів політосвіти.

У роки Другої світової війни та декілька років по тому будівля служила костьолом. У 1945 році тут почав діяти ляльковий театр. З 1952 року до початку 1880-х років тут розміщався кінотеатр «Зоря».

У 1968 році провадилася реконструкція споруди, під час якої був втрачений чудовий купол. Приблизно в 1970-х роках до споруди було прибудовано невелике приміщення, через яке також можливо було потрапити до кенаси.

У 1981 році кенасу перетворено на Республіканський будинок актора, який міститься тут і нині. У ньому проходять вистави, концерти та конференції, відбуваються презентації книг, творчі вечори, художні виставки, а у фойє проходять вернісажі.

На базі Будинку актора працює Центральна міжтеатральна бібліотека, яка нараховує 22 тис. книжок і журналів.

У 1995 році на фасаді будівлі встановлено меморіальну дошку з чорного габро з викарбуваним портретом національного героя Куби Хосе Марті.

У 2014 році до 150-річчя Владислава Городецького Укрпошта випустила серію марок художника Івана Кравця з творіннями видатного архітектора, серед яких – і кенаса.

Зменшена копія кенаси відтворена в столичному парку «Київ у мініатюрі».

Сьогодні київські караїми намагаються повернути кенасу для проведення своїх богослужінь. 

Категорию: