1633 – 1647 рр.

У першій третині ХVІІ ст. на місці зруйнованої давньоруської церкви Богородиці Десятинної функціонував невеликий дерев’яний храм Миколи Десятинного, який, як і значна частина київських церков, у той час підпорядковувався греко-католицькому (унійному) митрополиту. У 1633 році, після вступу на престол польського короля Володислава ІV, у Речі Посполитій проголошується нова політика релігійної терпимості. У рамках цього процесу в Києві відбувається перехід (іноді силовий) церков і монастирів під зверхність новообраного київського митрополита Петра Могили.

Петро Могила обирає курс на відродження давніх київських святинь, будівництво яких у той час пов’язували з Володимиром Святим. Серед них – Василівська (Трьохсвятительська) та Спаса на Берестові церкви. У 1635 році митрополит наказав «Десятинную церковь Пресвятой Девы выкопать из мрака подземного и открыть к свету дневному» («Патерикон» Сильвестра Косова). Дерев’яну церкву Миколи Десятинного було повністю розібрано, а натомість розпочато спорудження церкви Різдва Богородиці. Для цього було використано мурований залишок південно-західного кута давньоруської церкви. Кошти для будівництва нового храму збирали серед мешканців міста, про що свідчить документ із прізвищами 8 київських міщан, які надали певні суми (від 3 до 25 злотих) на зведення нового храму. За життя Петра Могили спорудження й облаштування нової церкви не було завершено – у своєму заповіті 1646 року він розпорядився взяти «изъ моего ларца тысячу злотыхъ наличными деньгами» для «совершенного возобновления» Десятинной церкви.

На південному фасаді могилянської церкви у два ряди було розміщено кам’яні блоки з грецькими літерами, які, як припускають, були знайдені під час розчистки фундаментів Десятинної церкви 1635 року і які прикрашали фасад церкви в давньоруський час. Про них згадує французький інженер-фортифікатор Гійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», що відноситься до 1630–1640-х років.

Відомі два, досить схематичні, зображення Десятинної церкви цього періоду. Одне з них присутнє на плані Києва А. Кальнофойського 1638 року, де церкву зображено приземкуватою, зі скатною формою покриття (іл. 1). У середині ХVІІ ст. нова церква мала кілька куполів, як видно з панорами Києва 1651 року голландського художника А. Ван Вестерфельда.

Іл. 1. Зображення Десятинної церкви на фрагменті плану Києва А. Кальнофойського 1638 р.

Збереглося кілька малюнків фасадів діючої церкви Різдва Богородиці, які дають загальне уявлення про її вигляд у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. (іл. 2), до початку будівництва на її місці 1828 року нового храму.

Іл. 2. Південний фасад церкви Різдва Богородиці Десятинної ХVІІ–ХVІІІ ст. на малюнку 1824 р.

Головний об’єм складала церква, реставрована Петром Могилою, яка, вірогідно, мала дві частини. Східна закінчувалася гранчастою апсидою. Її перший ярус, збудований Петром Могилою, був цегляним, другий – дерев’яним. Західна частина церкви мала вигляд прямокутної цегляної башти з невеликою банею та главкою з хрестом. Основу цього об’єму становили стіни Десятинної церкви, збудовані під час ремонту ХІІ ст. Довжина церкви Різдва Богородиці становила близько 14 м, ширина – 7 м (іл. 3).

Іл. 3. План церкви ХVІІ–ХVІІІ ст. (рожевий) за публікацією 1872 р.

У 1654 році, після появи на Старокиївській горі московського гарнізону стрільців, церква Різдва Богородиці Десятинна була освячена. У другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. могилянська церква зазнала кількох перебудов і реставрацій.

Кандидат історичних наук Віталій Козюба

Каргер М.К. Древний Киев: в 2 т. – Москва, Ленинград: Изд-во АН СССР, 1961. – Т. 2: Памятники киевского зодчества Х–ХІІІ вв. – С. 12–14.

Ёлшин Д., Ивакин Г. Церковь Рождества Богородицы Десятинная митрополита Петра Могилы (история, археология, изобразительные источники) // RUTHENICA. – 2010. – Т. ІХ. – С. 74–109.

Козюба В.К. Церква Богородиці Десятинна в Києві (короткий історичний нарис) // Український історичний журнал. – 2014. – № 3 (516). – С. 123–125.

Архипова Е.И. Резной камень в архитектуре древнего Киева (конец Х – первая половина ХІІІ вв.). – Киев: Стилос, 2005. – С. 24–28.