МУЗЕЄЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЮРІЯ ОМЕЛЬЧЕНКА (до 80-річчя від дня народження)

Людское творчество – как в небе Млечный Путь:
В нем новые миры без устали родятся!
К.К. Случевский

Серед вітчизняних учених – дослідників музеології одне з провідних місць належить кандидату історичних наук, професору Юрію Андрійовичу Омельченку. Його творчий доробок складає 200 праць – монографії, наукові статті, навчальні програми для вищих навчальних закладів, методичні розробки з музеєзнавства, краєзнавства, пам’яткознавства, слов’яно-руської археології. Праці, що стосуються досліджень різних аспектів музеології, можна поділити на такі групи:

1. Роботи, які висвітлюють історію та теорію музейництва (музейної справи).

2. Праці, що розглядають історію та теоретичні засади музейної педагогіки.

3. Дослідження з теорії музеології.

4. Навчально-методичні програми для студентів і працівників музеїв.

Майбутній учений народився 16 червня 1937 року в Києві. У 1963 році закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

Відтоді, упродовж майже 40 років, його науково-педагогічна діяльність була так чи інакше пов’язана з кафедрою археології та музеєзнавства цього закладу. У цей період він водночас працював спершу вчителем історії у фізико-математичній школі-інтернаті при КДУ та лаборантом на історичному факультеті (1963–1966); потім – науковим співробітником науково-методичного відділу Державного історичного музею УРСР (далі – ДІМ) (нині – Національний музей історії України) та старшим науковим співробітником відділу музеєзнавства Міністерства культури УРСР (1967–1972). Саме тоді він ініціював створення у складі науково-методичного відділу ДІМ спеціального підрозділу (згодом – відділ охорони пам’яток), що здійснював обстеження, облік і паспортизацію пам’яток історії та культури, розробляв нормативні документи.

 Юрій Омельченко (ліворуч у верхньому ряду) серед студентів-практикантів
 історичного факультету Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка 
 з керівниками загонів Канівської археологічної експедиції Г.Г. Мезенцевою і М.М. Бондарем
 та учнями Пекарської школи під час розкопок слов’янського поселення. 1961 р.

У 1972 році Ю.А. Омельченко очолив один з відділів Києво-Печерського історико-культурного заповідника (нині – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник), а через 5 років – сектор шкільних та педагогічних музеїв Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (нині – Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України).

На другу половину 1960-х – початок 1970-х років припадають дослідження вченим маловідомих сторінок з історії музейництва України першої половини ХХ ст. Результатом проведених пошуків стала підготовлена кандидатська дисертація «Історія музейного будівництва в Україні 1917–1932 рр. (на матеріалах музеїв історичного та краєзнавчого профілів»), яку він успішно захистив 1972 року (науковий керівник: доктор історичних наук, проф. Г.Г. Мезенцева). У дослідженні вперше комплексно розглянуто розвиток музейного будівництва цього періоду, принципи й тенденції розвитку музейної політики, музейного законодавства, організації та управління музейною справою, діяльності музеїв. Показано роль Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва, старовини і природи при Наркомпросі УРСР, музейного відділу Укрполітпросвіти, Всеукраїнського археологічного комітету Всеукраїнської академії наук (далі – ВУАН) у створенні музейних закладів республіки. Уперше в українському музеєзнавстві було розглянуто діяльність багатьох музеєзнавців та пам’яткознавців, що раніше замовчувалася. Серед них – В.В. Дубровський (1897–1966) – інспектор та заступник голови (1930) Українського комітету охорони пам’яток культури. Також Ю.А. Омельченко висвітлив творчий доробок видатного мистецтвознавця та музеєзнавця, професора, академіка ВУАН Ф.І. Шміта (1877–1937), якого безпідставно репресували й розстріляли.

На жаль, до сьогодні у вигляді монографії дисертація не видана. З окремими її положеннями можна ознайомитися в публікаціях дослідника [12; 18; 22].

Відомий історик пам’яткознавства, доктор історичних наук, проф. Ю.Н. Жуков високо оцінив це дослідження, вважаючи Ю.А. Омельченка першим музеєзнавцем у колишньому СРСР, який розкрив історію музейного будівництва на теренах України в 1917–1920-х роках [4]. Історик-музеєзнавець С.Л. Чистотінова також вказує, що Ю.А. Омельченко першим з дослідників у той час розглянув музейну діяльність Ф.І. Шміта в Україні [37].

У 1970–1980-х роках учений приділяє увагу висвітленню історії музейної справи в роки Великої Вітчизняної війни, проблемам збереження пам’ятних місць, пов’язаних з тими подіями, а також організації відповідних експозицій [9; 34; 39].

На початку 1990-х років Юрій Андрійович підтримав ініціативу академіка НАН України, почесного директора Інституту проблем міцності НАН України Г.С. Писаренка зі створення в Києві Політехнічного музею. За пропозицією Георгія Степановича, він увійшов до складу першої музейної ради [2].

Окремого розгляду заслуговують праці дослідника в галузі музейної педагогіки. Розвиваючи погляди Ф.І. Шміта та іншого видатного мистецтвознавця й музеєзнавця А.В. Бакушинського (1883–1939), Ю.А. Омельченко обґрунтував доцільність виокремлення в структурі музеології музейної педагогіки. Учений першим у науці докладно розглянув специфіку діяльності учбових музеїв різного профілю на теренах колишнього СРСР і дав порівняльний аналіз музеїв, які функціонують у країнах Західної, Центральної та Східної Європи, а також США. У своїй монографії, на основі архівних джерел та матеріалів з педагогічних часописів і газет, які були невідомими широкому загалу, дослідникові вдалося відтворити історію таких музеїв України. Джерела формування цих музеїв Ю.А. Омельченко вбачає в домузейних зібраннях, що їх використовували при професійній підготовці ремісників у галузі образотворчого мистецтва в Стародавньому Світі в середньовічні часи. Учений висловив припущення, що історія Києво-Печерської лаврської іконописної майстерні якраз і свідчить про формування у XVII–XVIII ст. власного зібрання посібників і зразкових учнівських робіт, які стали початковим етапом формування учбового музею. Також дослідник зазначив, що навчання в іконописних майстернях того часу будило в учнів уяву до прекрасного, а це у свою чергу сприяло їхньому зацікавленню до вивчення збірок старожитностей та створення власних колекцій. Саме ці майстерні, на думку Ю.А. Омельченка, і є прообразом підготовки музейних кадрів.

 Юрій Омельченко та Юрій Малєєв

Особливої уваги заслуговує здійснений ученим аналіз специфіки діяльності учбових музеїв природничо-історичного спрямування.

Справжнім відкриттям стало встановлення дослідником існування при управлінні Київського навчального округу в м. Києві Педагогічного музею, який функціонував у 1901–1917 роках [13; 27].

В іншій своїй праці Ю.А. Омельченко розглянув особливості діяльності шкільних музеїв у 1960–1970-х роках, показав роль В.О. Сухомлинського (1918–1970) в організації таких закладів; правові аспекти їхнього створення, а також методику науково-дослідницької, науково-фондової, науково-просвітньої роботи та методичні поради щодо облікової документації всіх напрямів діяльності музеїв, виготовлення музейного обладнання, умов зберігання музейних предметів та науково-допоміжного матеріалу [31].

Особливу увагу Ю.А. Омельченко приділив естетичному вихованню дітей та молоді шляхом залучення їх у сферу музейництва. Першим етапом створення шкільного музею має стати формування музейної кімнати. Він висловив думку про необхідність запровадження в середніх навчальних закладах посади «педагог – керівник музею» [14; 28; 32].

У 1977 році Ю.А. Омельченко при НДІ педагогіки УРСР створив експозицію «Розвиток народної освіти і педагогічної науки в УРСР» (1917–1977), пересувні виставки до 90-річчя А.С. Макаренка, 60-річчя В.О. Сухомлинського, VI з’їзду Педагогічного товариства УРСР, а також педагогічну виставку, присвячену IV з’їзду вчителів УРСР (1977). Це стало основою створення ним у 1977 році як самостійної установи Педагогічного музею України при НДІ педагогіки УРСР, перша експозиція якого була відкрита 1986 року [1; 23; 24].

Історія та теоретичні засади діяльності учбових музеїв знайшли відображення в підсумкових нарисах ученого для енциклопедичних видань [3; 20; 21; 29].

Праці Ю.А. Омельченка в царині музейної педагогіки дали поштовх для досліджень у цій галузі в Україні, які набули свого подальшого розвитку, починаючи з 1990-х років (Т.Ю. Бєлофастова, Л.А. Гайда, Н.І. Ганнусенко, О.В. Караманов, І.А. Карсим, І.Ф. Стельмах, І.А. Медвєдєва, Л.Г. Самойленко та ін.).

 Юрій Омельченко зі студентами на кафедрі археології та музеєзнавства 
 Університету імені Тараса Шевченка

З 1990-х років учений поглиблює дослідження з теорії музеології. Спираючись на розробки чеського дослідника З. Странського, німецької дослідниці І. Ян, російського вченого А.М. Разгона та хорватського дослідника Т. Шоли, Ю.А. Омельченко запропонував власну концепцію розвитку музейництва як специфічної системи історико-культурних цінностей, що складається з трьох підсистем (предмет музейного значення – музейний предмет; музей і домузейні форми нагромадження та використання предметів музейного значення; музейне будівництво). Витоки музейної діяльності, на думку вченого, сягають первісної доби, що проявлялось у формах створення «скарбів» та організації святилищ. Проведений аналіз писемних джерел, насамперед літописів, щодо збереження пам’яток за доби Київської Русі та Московської Русі, дав підстави досліднику говорити про існування «музейної» функції у православних храмів [6; 7; 8; 10; 11; 19; 25; 30; 33; 38].

У той час під музеєзнавством дослідник розумів наукову дисципліну, що вивчає процеси збереження соціальної інформації, пізнання й передачі знань через музейні предмети – пам’ятки історії та культури, природничо-наукові колекції, музей як суспільний інститут, його соціальні функції, форми і методи їх реалізації, проблеми музейного будівництва в різних суспільно-економічних умовах. Тоді ж учений визначив такі об’єкти науки, як музей та музейництво [15]. Особливу увагу Ю.А. Омельченко приділяє дослідженням у галузі музейного джерелознавства. Напрямами музейництва є фондовий, експозиційний та науково-просвітній. Музей і музейництво розглядаються як педагогічна система. Основними соціальними функціями музею є: охоронна, науково-документаційна, дослідна, освітньо-виховна [17; 25; 35].

Останнім часом розуміння музеології в дослідника зазнало певних змін. Музеологія – це наукова, історико-культурологічна дисципліна, об’єктом дослідження якої є музей. Ця наука є джерелом культурології [16].

Усім, хто слухав лекції Юрія Андрійовича, він запам’ятається як чудовий педагог. Окрім Київського національного університету імені Тараса Шевченка, він викладав у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», Київському національному університеті культури і мистецтв, Київському славістичному університеті, Київському інституті соціальних зв’язків ім. Святої княгині Ольги та Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди. Також Ю.А. Омельченко керував виробничою практикою студентів на базі музеїв Києва, Ленінграда (нині – Санкт-Петербург) та Москви, проводив екскурсії в музеях різного профілю. Він читав такі спецкурси з музеології: «Музеєзнавство», «Основи музеєзнавства», «Музеєзнавство та пам’яткоохоронна діяльність», «Етнографічне музеєзнавство», «Історичний досвід, сучасна теорія і практика музейної справи», «Музейна справа», «Зміст та методика науково-фондової роботи музеїв», «Система обліку та наукової обробки музейних фондів, її понятійний апарат», «Методика експозиційної роботи музеїв», «Організація виставкової діяльності», «Методика науково-просвітньої роботи музеїв», «Методика музейної роботи у школі», «Екскурсійна справа», «Музейне джерелознавство». Також викладав курси: «Теорія та історія культури», «Краєзнавство», «Слов’яно-руська археологія». З усіх цих дисциплін Ю.А. Омельченко підготував відповідні програми, деякі з них є невеликими посібниками та конспектами лекцій [5; 36].

Під його науковим керівництвом написано й захищено такі дисертації: Н.І. Ганнусенко «Становлення та розвиток шкільних музеїв бойової слави в Українській СРСР (1940–80-і роки)» (НДІ педагогіки УРСР, 1990 р.), Л.Д. Федорова «Становлення і розвиток музеїв історії міст України (XIX–XX століття)» (Київський державний інститут культури), І.А. Карсим «Розвиток церковної археології та музейництва в Україні у другій половині XIX – на початку XX ст.» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Учні Юрія Андрійовича продовжують його справу. Серед них: Л.А. Гайда, Л.О. Данилова, Н.М. Будзинська, Н.Ф. Писаренко, Л.Г. Самойленко, О.В. Харченко.

 Юрій Омельченко з учнем Юрієм Писаренком.
 м. Київ, виставка квітів на Співочому полі. 2004 р.

Дослідження Ю.А. Омельченка в галузі музеології знайшли визнання не лише в Україні, але і в інших державах Європи. Учений першим у вітчизняній науці заклав підвалини теорії музеології та її структурних елементів.

кандидат історичних наук
Дмитро Володимирович Кепін

Джерела та література

1. Беца О.В., Кирпач А.І., Омельченко Ю.А. Організація і робота музеїв педагогічного профілю // Радянська школа. – 1980. – № 8. – С. 52–55.

2. Г.С. Писаренко. Ученый, педагог и организатор науки / НАН Украины. Ин-т проблем прочности им. Г.С. Писаренко ; [редкол.: В.Т. Трощенко (отв. ред.) и др.]. – Киев: Академпериодика, 2005. – С. 302–303.

3. Ганнусенко Н.И., Омельченко Ю.А. Школьные музеи // Российская музейная энциклопедия / отв. ред. Янин. – Москва: Прогресс; РИПОЛ-классик, 2005. – С. 752.

4. Жуков Ю.Н. Становление и деятельность советских органов охраны памятников истории и культуры 1917–1920 г. – Москва: Наука, 1989. – С. 14.

5. Методичні вказівки до вивчення спецкурсу «Система обліку та наукової обробки музейних фондів, її понятійний апарат» для студентів історичного факультету / упоряд. Ю.А. Омельченко, Н.І. Ганнусенко, І.А. Карсим. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 1992. – 41 с.

6. Омельченко Ю.А. Використання історичного досвіду музейної справи у процесі перебудови системи освіти // Залучення учнівської молоді до вивчення і збереження пам’яток історії та культури рідного краю. Науково-методичний збірник. – Київ: НДІ педагогіки УРСР, 1990. – С. 5–14.

7. Омельченко Ю.А. Джерела вітчизняного музейництва // Культурологічні студії: Зб. наук. пр. – Київ: КМ Academia, 1996. – Вип. 1. – С. 147–162.

8. Омельченко Ю.А. До питання про витоки вітчизняного музейництва // Питання культурології: Міжвідомчий збірник наук. ст. – Київ: Київський державний ін-т культури і мистецтв, 1995. – Вип. 14. – С. 71–77.

9. Омельченко Ю.А. До питання про німецько-фашистські плани пограбування культурних цінностей українського народу // Питання нової та новітньої історії. – Київ: Київський державний ун-т ім. Т.Г. Шевченка, 1971. – Вип. 12. – С. 93–101.

10. Омельченко Ю.А. Домузейні форми нагромадження та використання історико-культурних цінностей // Vita Antiqua. – 1999. – № 1. – C. 107–115.

11. Омельченко Ю.А. Духовність в контексті музейництва: історія, теорія та практика // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Духовність як основа консолідації суспільства. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. – Київ: Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 1999. – Т. 15. – С. 422–436.

12. Омельченко Ю.А. История музейного строительства на Украине 1917–1932 гг. (на материалах музеев исторического и краеведческого профилей): автореф. дис. … канд. ист. наук: 07.571 / Киевский гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. – Киев, 1972. – 27 с.

13. Омельченко Ю.А. Киев – колыбель восточнославянского просвещения // Бюллетень Академии педагогических наук УССР. – 1982. – № 5. – С. 18–24.

14. Омельченко Ю.А. Комплектування і склад фондів музеїв освіти // Роль історико-культурної спадщини в комуністичному вихованні учнів. – Київ: Радянська школа, 1983. – С. 110–123.

15. Омельченко Ю.А. Музееведение // Специальные исторические дисциплины. – Киев: НМК ВО, 1992. – С. 208–216.

16. Омельченко Ю.А. Музеєзнавство, музеологія // Історична наука: Термінологічний і понятійний довідник. Навч. посіб. – Київ: Вища школа, 2002. – С. 254–255.

17. Омельченко Ю.А. Музей як підсистема музейної справи // Україна: людина. Суспільство, природа. Третя щорічна наукова конференція, присвячена 350-й річниці смерті Петра Могили. Тези доповідей. 23–24 січня 1997 р. – Київ: Національний ун-т «Києво-Могилянська академія», 1997. – С. 18–20.

18. Омельченко Ю.А. Музейне будівництво на Україні в 1921–1945 рр. // Український історичний журнал. – 1975. – № 3. – С. 122–128.

19. Омельченко Ю.А. Музейництво як система на терені освіти, краєзнавства // Шоста Всеукраїнська наукова конф. з історичного краєзнавства. – Луцьк: Ін-т історії України НАН України; Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, 1993. – С. 329.

20. Омельченко Ю.А. Музеї при навчальних закладах // Енциклопедія освіти. – Київ: Юрінком Інтер, 2008. – С. 529–530.

21. Омельченко Ю.А. Музеї // Енциклопедія освіти. – Київ: Юрінком Інтер, 2008. – С. 529.

22. Омельченко Ю.А. Охорона пам’яток і музейне будівництво на Україні в перші роки Радянської влади // Український історичний журнал. – 1972. – № 1. – С. 102–108.

23. [Омельченко Ю.А.]. Педагогическая выставка, посвященная Четвертому съезду учителей Украинской ССР // Четвертый съезд учителей Украинской ССР, 28–30 марта 1977 года. – С. 222–231.

24. Омельченко Ю.А. Педагогический музей УССР // Киев: Энциклопедический справочник / под ред. А.В. Кудрицкого. – Изд. 3-е, доп. – Киев: Гл. ред. УСЭ, 1986. – С. 471.

25. Омельченко Ю.А. Перша підсистема музейництва (теоретичні засади, витоки, формування) // Культурологічні студії: Зб. наук. пр. – Київ: КМ Academia, 1999. – Вип. 2. – С. 288–311.

26. Омельченко Ю.А. Предмет музейного значення на терені краєзнавства // VII Всеукраїнська наукова конференція «Історичне краєзнавство в Україні. Традиції і сучасність». (Матеріали пленарного та секційних засідань). Частина II. – Київ: Рідний край, 1995. – С. 406–407.

27. Омельченко Ю.А. Розвиток учбових музеїв. – Київ: НМК ВО, 1988. – 196 с.

28. Омельченко Ю.А. Система використання культурної спадщини як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процессу у ВУЗі // Шляхи удосконалення художньо-естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження національної культури. Тези республіканської науково-практичної конф. (7–9 квітня 1992 р.). – Київ: Київський державний педагогічний інститут ім. М. П. Драгоманова, 1992. – С. 28–31.

29. Омельченко Ю.А. Учебные музеи // Российская музейная энциклопедия / отв. ред. Янин. – Москва: Прогресс; РИПОЛ-классик, 2005. – С. 694–695.

30. Омельченко Ю.А. Формування вітчизняної культурної спадщини // Vita Antiqua. – 2003. – № 5. – С. 219–230.

31. Омельченко Ю.А. Шкільні музеї. – Київ: Радянска школа, 1981. – 128 с.

32. Омельченко Ю.А. Шляхи перебудови музейної справи у системі вищої школи // IV Республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей і повідомлень. – Київ: Ін-т історії АН УРСР, 1989. – С. 417–419.

33. Омельченко Ю.А., Данилова Л.О. Друга підсистема музейництва (історія, теорія, практика) // Vita Antiqua. – 1999. – № 2. – С. 251–257.

34. Омельченко Ю., Табачник Д. Найдорожчий скарб // Пам’ятники України. – 1983. – № 3 (57). – С. 29–30.

35. Омельченко Ю.А., Третяк О.І. Концепція, принципи і методика роботи музеїв загальноосвітніх шкіл, СПТУ, вузів у світлі перебудови системи освіти // Державний історичний музей УРСР. – Київ: ДІМ, 1990. – С. 13–17.

36. Програма спецкурсу «Історичний досвід, сучасна теорія і практика музейної справи» для студентів історичного факультету / упоряд. Ю.А. Омельченко. – Київ: КДУ, 1990. – 30 с.

37. Чистотинова С. Федор Иванович Шмит // Дело. – Москва, 1994. – Вып. I. – С. 24. – (Серия «Забытые страницы культуры»).

38. Omelchenko Y.A. Kiev, berceau de la civilisation des Slaves orientaux // Bulletin Commision de la R.S.Q, d’Ukraine pur L’UNESCO. – 1982. – N 1 (23). – P. 14–16.

39. Omelchenko Y.A. The Kiev Memorial Complex in the International Year of Peace // Museum. – 1987. – Vol. 39. – N 1 (153). – P. 15–17.