Тут жив маестро кольорів

Центр сучасної української столиці – жива згадка про славетні часи сивої давнини. Проте небагато вулиць може похизуватися тим, що саме на них відбувалися давні події, по ним ходили давні кияни. Одна з таких вулиць, що нині носить назву Мала Житомирська,

Вид на вул. Малу Житомирську

не тільки зберегла пам'ять поколінь, але примножила її людьми, які показали світу таланти України.

У будинку №14 по Малій Житомирській

Вул. Мала Житомирська, 14

жив і творив відомий український живописець, педагог і громадський діяч, якого прирівнювали до Сєрова і Кустодієва, Олександр Олександрович Мурашко.

Олександр Мурашко. Автопортрет. 1918 р.

Але до того, як Мурашко оселиться в будинку на Малій Житомирській, пройде майже 40 років. У ці роки садиба розбудується, виросте та стане домівкою для декількох власників.

У 1858 році ділянку, на якій стоїть будинок, придбала сім'я Флорентія та Ольги Бровінських. Зберігся план ділянки від 1858 року,

План ділянки Бровінських, 1858 р.

на якому згодом буде побудовано одноповерховий будинок у стилі класицизму, що домінував у містобудівництві того часу. Проекту будинку на сьогодні не виявлено.

На фасадній частині новозбудованого кам'яного одноповерхового будинку було облаштовано шість віконних прорізів і праворуч – сьомий дверний. Вікна, виконані в дусі пізньокласичної архітектури, отримали спрощене пунктирне обрамлення з виступаючих торців цегли. Крім житлового поверху, був підвальний. Позаду житлового будинку, у тильній частині садиби передбачено навіс, праворуч – двоповерховий кам'яний флігель і кам'яні служби.

У листопаді 1872 року будинок і садиба були придбані на ім'я почесного громадянина Петра Барського (Григоровича-Барського). Щоправда, його майном, у зв’язку з хворобою, порядкували опікуни – дружина Софія, сини Федір та Костянтин. У будинку знаходилася квартира домовласників, в інших приміщеннях – житло для прислуги, стайні та хліви.

За Барських будинок частково реконструювали з двору, а саме, у 1875 році було зроблено кам'яну двоповерхову прибудову для зручності планування

Проект прибудови колезького радника Агєєва

Старовинний будинок мав два поверхи і підвал. Надвірну мансарду було надбудовано в останній чверті XIX ст.

Відтоді на фасаді залишалася кругла металева табличка Товариства взаємного страхування від вогню.

Табличка Київської товариства взаємного страхування від вогню

Обрання цього Товариства невипадкове: адже серед членів наглядового комітету був Костянтин Петрович Григорович-Барський, син домовласника. На жаль, на даний час табличку втрачено.

Після того, як будинок перейшов в руки іконописця О.І. Мурашка (можливо, його купили на прибутки з участі в оформленні Володимирського собору), новий власник перебрався в мансардний поверх, а основні поверхи і лавку в підвалі було здано в оренду. У 1898 році в садибі почалося будівництво нового кам'яного флігеля біля правої межі – триповерхового, з мансардою.

Проект флігеля, архітектор Микола Вишневський

Роботи було завершено в 1899 або 1900 році.

Новобудова велася по всьому фронту садиби по Малій Житомирській. Вона поглинула дверний отвір старого будинку, замінивши його власними дверима. У двір вели підворіття, вигнуті в плані.

Іконописець О.І. Мурашко продовжував жити у верхньому поверсі старого будинку, а шість кімнат у флігелі він відвів під свою майстерню.

Рекламне оголошення іконостасної майстерні О.І. Мурашка

Саме сюди, у батьківську садибу, 1907 році повернувся молодий художник Олександр Олександрович Мурашко.

Зупинимося на його біографії.

26 серпня (7 вересня) 1875 року в Києві у дочки священика Марії Крачковської народився син, якого назвали Олександром. Хлопчик ріс на Чернігівщині і вже в дитинстві з усією пристрастю захопився малюванням.

На дев'ятому році, однак, у його житті настала нова смуга: мати вийшла заміж за іконописця, власника майстерні Олександра Івановича Мурашка.

Олександр Іванович Мурашко та Марія Мурашко (Крачковська)
Батьки Олександра Олександровича Мурашка

Згодом іконописець Мурашко офіційно усиновив Сашу. У юного таланту з'явилася повна сім'я. Неможна, правда, сказати, що він став там щасливішим. Олександр-старший вирішив по-своєму скористатися художнім даром сина і став привчати його до іконописної справи. Але в Саші були свої переваги в мистецтві. Як кажуть, найшла коса на камінь, і юнак пішов з дому.

На щастя, знайшлися люди, небайдужі до його долі і до його таланту. По-перше, брат його батька Микола Мурашко –

Микола Іванович Мурашко (дядько) і Олександр Олександрович Мурашко (небіж)

відомий художник і ще більш відомий педагог, творець Рисувальної школи в Києві. Він швидко розпізнав виняткове обдарування племінника і охоче займався з ним.

По-друге, Олександром зацікавився професор Адріан Прахов.

Портрет Адріана Прахова. О.О. Мурашко. 1904 р.

До нього прислухався і сам іконописець Мурашко – хоча б через те, що Прахов керував оформленням Володимирського собору, а іконописна майстерня Мурашка отримувала від нього замовлення і заробила на цьому значну суму. Урешті-решт, під тиском брата та начальника, впертість Олександра Івановича було зламано. Він примирився із сином, а в 1894 році юнак вирушив у Петербург та вступив до Академії мистецтв.

Навчання пройшло успішно. Учителем Олександра Олександровича був Ілля Рєпін.

Ілля Рєпін

Після закінчення академічного курсу Мурашко брав участь у конкурсі кращих випускників і підготував програмне полотно «Похорон кошового»

Похорон кошового. О.О. Мурашко. 1900 р.

на тему з української історії. Його удостоїли найвищої нагороди – тривалої поїздки за кордон казенним коштом.

Диплом О.О. Мурашка про завершення Імператорської академії мистецтв

Трирічне стажування в Парижі й Мюнхені допомогли Олександру включитися в ритм європейського художнього процесу. Опанувавши всі тонкощі ремесла, він повернувся до Росії, деякий час жив у Петербурзі, але в 1907 році перебрався до рідного Києва.

О.О. Мурашко після закінчення Імператорської академії мистецтв

То був приїзд справжнього лідера в галузі мистецтва. До кінця 1900-х років Олександр Мурашко завоював визнання в Європі та світі. Його твори отримували нагороди та високі оцінки критики на виставках у Мюнхені, Берліні, Відні, Парижі, Венеції, Амстердамі. Їх експонували закордонні музеї і приватні збирачі.

Поки О.О. Мурашко навчався в Петербурзі, його батько в грудні 1895 року придбав садибу в самому центрі міста – на вулиці Малій Житомирській, 14. На той час по фронту садиби стояв один порівняно невеликий будинок.

Будинок по вул. Малій Житомирській, 14

Спочатку Мурашко-старший жив у старому будинку. У травні 1910-го, після смерті батька, садибу з будинками успадкував син. Незабаром він передав іконописну майстерню давньому співробітнику батька художнику Мозговому.

Рекламне оголошення Художньої майстерні Я.А. Мозгового

Майстерня зайняла сім кімнат на першому поверсі флігеля. Сам Мурашко перебрався в п'ятикімнатну квартиру на верхньому поверсі того ж флігеля, з боку головного фасаду будівлі.

Відомість про доходи з майна О.О. Мурашка

Тут таки художник влаштував простору майстерню. В архіві Національного художнього музею збереглися її світлини.

О.О. Мурашко у своїй майстерні

На той час художник займався не тільки творчістю, але й викладацькою роботою. З 1909 року він був співробітником Київського художнього училища (нинішня вул. Бульварно-Кудрявська, 2),

Будинок колишнього Київського художнього училища, вул. Бульварно-Кудрявська, 2

де навчалося багато талановитої молоді: у класі Мурашка займалися, наприклад, Ісаак Рабинович, Карпо Трохименко, Нісон Шифрін.

Ісаак Рабинович	Карпо Трохименко	Нісон Шифрін

У 1912-му році Олександр Олександрович пішов з училища. Ймовірно, він не знайшов спільної мови з в. о. директора – художником Іваном Селезньовим,

Іван Селезньов

що змінив більш ліберального попередника, котрий помер у 1911 році, архітектора Володимира Ніколаєва.

Володимир Ніколаєв

У 1913 році Мурашко, з дозволу влади, відкрив власну художню школу-студію. Вона була розміщена в незвичайному місці – на верхньому поверсі величезного «хмарочоса Гінзбурга», що стояв по Інститутській, 16-18 (донині не зберігся).

Хмарочос Гінзбурга, вул. Інститутська, 16-18

Можна запитати: чому ж художник використовував саме це приміщення? Чи не простіше було влаштувати студію у власному будинку? Але річ у тім, що Мурашко вже вирішив позбутися морочливих обов'язків власника дохідної нерухомості. У березні 1914 він продав садибу по Малій Житомирській, 14 новому господареві Костянтину Котляревському. А сам обзавівся невеликим затишним будинком на мальовничій Лук'янівці по Багговутівській, 25.

Будинок О.О. Мурашка по Багговутівській, 25

Тут він жив зі своєю дружиною Маргаритою – донькою київського нотаріуса Агуста Крюгера.

Дружина О.О. Мурашка Маргарита Августівна Мурашко (Крюгер)

У родині нотаріуса пристрасно захоплювалися мистецтвом, часто в їхньому домі бували юні художники – можливо, саме тому ще одна його донька вийшла заміж за художника Миколу Прахова.

Микола Адріанович Прахов

У 1917 році Олександр Мурашко активно включився в діяльність зі створення в Україні Академії мистецтв.

Фундатори Української академії мистецтв під час її урочистого відкриття.
Київ, 22 листопада (5 грудня) 1917 року

Він брав участь у зустрічі художників (разом з Нарбутом, братами Кричевськими, Бойчуком та ін.), присвяченій відкриттю Академії в листопаді 1917 року під час вернісажу в стінах Педагогічного музею. На зустрічі були присутні голова Центральної Ради Михайло Грушевський і генеральний секретар освіти Іван Стешенко.

Цій зустрічі присвячено меморіальну дошку на стіні нинішньої Художньої академії.

Меморіальна дошка, присвячена відкриттю Української академії мистецтв,
на стіні нинішньої Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури
(вул. Вознесенський узвіз, 20)

Щоправда, тодішня Академія діяла не на Вознесенському узвозі, а на Ярославовому Валу, 40, але недовго.

Будинок на вул. Ярославів Вал, 40, де розміщувалася Академія мистецтв
після її заснування в 1917 р.

Вибухнула громадянська війна, влада часто змінювалася. Однак значення Мурашка в мистецькому житті України розуміли за будь-якої влади, у тому числі і за більшовиків. У 1919 році в радянському Києві йому доручили керувати відділом Всеукраїнського видавництва. Він сумлінно виконував свої обов'язки.

Але... 14 червня 1919 року, повертаючись вночі додому з гостей, художник був затриманий озброєними людьми. Його повели нібито «для з'ясування особи» – і застрелили. Подробиці трагедії потім переказували по-різному. Олександра Мурашка з пошаною поховали на Лук'янівському кладовищі.

Могила О.О. Мурашка з надгробної плитою і недавно встановленим пам'ятником

А колишня садиба Мурашка на Малій Житомирській була націоналізована новою владою та благополучно пережила роки воєн і розрухи. У 1930-х роках тут був Будинок культури сліпих.

Вул. Мала Житомирська, 14 за радянських часів

На будинку по Малій Житомирській, 14 (тоді вул. І. Постишева) у 1966 році було відкрито меморіальну дошку на честь О.О. Мурашка,

Меморіальна дошка на честь О.О. Мурашка,
скульптори П.Ф. Остапенко і П.Ф. Кальницький

але цю дошку вже кілька років ми не бачимо...

У житті багатьох відомих художників був так званий київський період творчості, проте саме О.О. Мурашко став тим українським митцем, який показав українське мистецтво світові.

На жаль, будинок, де він мешкав і творив, тривалий час стоїть порожній та перебуває в аварійному стані. За останні роки особняк пережив кілька змін власників, кілька пожеж, а восени 2017 року обвалилися балкони.

Утім, завдяки міській спільноті, яка, нарешті, привернула увагу влади до будинку, було виділено кошти на його реконструкцію.

Тепер він з надією чекає на дбайливі руки реставраторів.