Церква Різдва Христового («Шевченкова церква»)

Початок ХІХ століття ознаменувався інтенсивною забудовою Києва. У цей час одним із провідних архітекторів міста був Андрій Іванович Меленський – автор проектів багатьох житлових і громадських будівель, церков, побудованих упродовж перших десятиліть ХІ ст. в стилі класицизму. Серед трьох церков, побудованих А. Меленським у цьому архітектурному стилі на Подолі та зруйнованих у 1930-х роках, найбільш відомою є церква Різдва, оскільки саме з нею для багатьох поколінь українців пов’язана пам’ять про Тараса Шевченка. Як відомо, 6–7 травня 1861 року в найближчій до Дніпра церкві відбулося відспівування поета, коли труну з його тілом перевозили через Ланцюговий міст із Петербурга до Канева. З тих часів Христоріздв’яну церкву в народі стали називати «Шевченковою».

Історія цього храму, за переказами, сягає глибини віків. Згідно із записом у документі із зібрання Київської духовної консисторії ХVII ст., храм побудував ще князь Володимир у 1011 році. Однак ані археологічно, ані літописами цей факт не підтверджений, тому достовірність цих відомостей доволі сумнівна.

А ось реальна, підтверджена документально, історія церкви Різдва починається із середини ХVI ст. Згадки про неї є в ревізькому звіті королівських комісарів 1543 року. Містилася вона на розі сучасної вулиці Петра Сагайдачного та Поштової площі. Який вона мала вигляд – невідомо, але в 1564 році її вже не було, і цього ж року на пожертви городян відбулося будівництво нової церкви. Цей храм зображений на відомому плані Івана Ушакова 1695 року.

Храм був дерев’яним, з однією банею. У 1717 році він згорів. Пізніше на цьому місці нашвидкуруч звели нову церкву, яка виявилася недостатньо міцною. Тому вже із середини ХVIII ст. було розпочато будівництво іншого дерев’яного храму на кам’яному фундаменті, яке завершилося 1783 року. Однак і ця церква з часом опинилася в аварійному стані. Міський архітектор А. Меленський у 1804 році, оглянувши храм Різдва, констатував, що останній «от сильного напряжения ветров угрожает скорым падением». До того ж скромна дерев’яна церква не відповідала тогочасному архітектурному ансамблю Подолу – з прямими, широкими вулицями, розкішними кам’яними будинками заможних містян та адміністративними будівлями. Церкву Різдва розібрали, а її парафіяни почали відправляти богослужіння в храмі Миколи Доброго. На місці старої церкви планувалося звести новий кам’яний храм у класичному стилі за проектом головного архітектора Києва А. Меленського. Планувалося завершити її банею, прикрашеною люкарнами. Зі сходу до цього об’єму мала приєднуватися вівтарна апсида у вигляді напівротонди, а із заходу – двоярусна дзвіниця із банею, циліндричної форми, зі шпилем. Північний та західний фасади планувалося оформити живописними чотириколонними портиками іонічного ордера з трикутними фронтонами.

У 1808 році митрополит Серапіон затвердив план А. Меленського. Можливо, у цей час точилися деякі суперечності щодо назви майбутнього храму, оскільки креслення мали назву «План и фасад каменной церкви с колокольней во имя Рождества Пресвятыя Богородицы», а в резолюції митрополита повідомлялося: «По сему плану и фасаду каменную церковь в честь и славу Рождества Христова Спасителя нашего с колокольней в Киево-Подоле Бог да благасловит». Загальний кошторис на будівництво склав 65 тисяч карбованців. До початку будівельних робіт було зібрано лише незначну частину цієї суми. Тому необхідно було в найближчий час знайти кошти для поповнення будівельного фонду.

У цьому певну винахідливість проявили парафіяльний священик Михайло Луценко та диякон Максим Романівський. Парафіяни жертвували, хто скільки міг. Завдяки киянам у відносно короткі терміни кошти було зібрано, і в 1810 році розпочалися будівельні роботи. На початок 1811 року було зведено стіни та дзвіницю. Але в липні того ж року сталася страшна пожежа, яка знищила майже весь Поділ.
На щастя, недобудований храм практично не постраждав. Згоріли лише дерев’яні деталі, що залишилися від колишньої церкви. Однак роботи з подальшого будівництва церкви було призупинено, оскільки після пожежі храмова казна дуже збідніла. Незначних пожертв парафіян ледве вистачало на закупівлю необхідних для богослужіння речей та влаштування дивом уцілілого золоченого дерев’яного іконостасу, який перенесли зі Спасо-Преображенської церкви, що згоріла під час пожежі.

Тому священнослужителям доводилося шукати кошти в інших містах. Нарешті, у лютому 1814 року будівництво церкви завершилося і митрополит Серапіон освятив її. Але, на жаль, через недостатність коштів, у проект А. Меленського було внесено значні зміни: спрощено фасади, довелося відмовитися від ліпних прикрас, люкарн на бані і навіть портиків.

Тільки у 1825 році за окремими кресленнями А. Меленського до головного та бічних фасадів прибудували чотириколонні портики. Тривалий час простий дерев’яний паркан огороджував церковний цвинтар, а 1899 року за проектом архітектора Миколи Казанського було збудовано нову металеву огорожу на кам’яних стовпах. З часом змінився й симетричний класичний стиль церкви. У 1837–1841 роках на кошти купця Івана Терехова з південного боку було зведено прибудову з теплою церквою Святого Сергія Радонізького для зимового богослужіння.

У 1845 році було частково розписано інтер’єр храму, а також поновлено живопис іконостасу. У 1910-х роках живописці брати Кахно розписали інтер’єр храму сюжетами, скопійованими з робіт В. Васнєцова у Володимирському соборі.

У подальші роки церкву Різдва неодноразово ремонтували та перебудовували. Так, у 1911 році біля вівтарної апсиди було зведено невелику ротондоподібну прибудову для різниці, а в церкві влаштовано калориферне опалення.

У 1911 році відбулося урочисте освячення головного престолу, а в 1914 – престолу Святого Сергія.
30 грудня 1914 року в церкві Різдва Христова було проведено урочисте богослужіння на честь 100-річчя храму.
Після революції 1917 року церкву Різдва спіткала доля багатьох інших церков Києва. У 1935 році у зв’язку з реконструкцією Поштової площі та будівництвом нового річкового вокзалу храм знесли. За свідченням українського архітектора Олексія Повстянка, архітектурно-планове управління при міськраді внесло церкву Різдва до реєстру пам’яток, що підлягали державній охороні. Однак, згідно з генеральним планом реконструкції Києва, затвердженим урядом СРСР 1935 року, храм Різдва Христова підлягав знищенню. Усі цінності, золото, срібло, ікони було конфісковано, а іконостас спалено.

Наприкінці 1970-х років розпочалися роботи з реконструкції Подолу та перетворення його на туристичний центр столиці України. Розроблялися також плани щодо відновлення церкви Різдва. Однак ці плани так і не було реалізовано.

Навесні 1992 року завершилася косметична реконструкція Поштової площі. Саме тоді в кінці вулиці Сагайдачного, на захід від місця, де стояла церква Різдва, було викладено кам’яний контур, що трохи нагадував план колишньої церкви Андрія Меленського. А через деякий час тут було встановлено металеву каплицю у вигляді альтанки.

На початку нового століття знову постало питання про відновлення церкви Різдва. 6 січня 2002 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів, було закладено капсулу, що символізувала початок робіт з відновлення храму. На основі первинних креслень Андрія Меленського архітектори-реставратори Юрій Лосицький та Олена Мірошниченко склали план майбутньої церкви. А вже через рік церкву було збудовано

14 січня 2005 року відбулося урочисте освячення новозбудованої церкви Різдва Христового, яку провів патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет. В освяченні храму взяли участь новообраний президент України Віктор Ющенко, міський голова Олександр Омельченко та народний депутат України Іван Плющ.

Віктор Ющенко подарував церкві Різдва три старовинні ікони: «Божої Матері», «Святого Миколи Чудотворця» та «Вознесіння Ісуса Христа». Усередині храм прикрашає розпис у стилі класицизму, експонується посмертна маска Тараса Шевченка. На фасаді встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом Кобзаря.

Сьогодні церква Різдва Христова, що розташована на початку нинішньої вулиці Петра Сагайдачного, візуально ніби відкриває собою забудову Подолу, виступаючи домінантою Поштової площі.

Наталя Будзинська

Джерела та література

Берлинский М. Краткое описание Киева. – Санкт-Петербург, 1820. – Репринтне видання. – Київ: Час, 1991.
Друг О. Вулицями старого Києва. – Львів: Світ, 2013. 
Закревський М. Описание Киева. – Москва,1868.
Кальницький М. Храм Різдва на Подолі. – Січень 2011.
Лавров Д. Церква Різдва Христового.
Маринюха Н. Церква Різдва Христового, або «Шевченкове місце».
Широцкий К.В. Киев: путеводитель / Киев. Тип. С.В. Кульженко. – 1918. – ІІ. Подол.