1018 р.

Від’їзд з Києва до Польщі разом з королем Болеславом Анастаса Десятинного

Після смерті в 1015 році хрестителя Русі князя Володимира Святославича між його синами Святополком і Ярославом почалася запекла боротьба за київський великокнязівській стіл, яка тривала до 1019 року. Під час цих подій було вбито інших синів Володимира – Бориса, Гліба та Святослава. За літописом, замовником убивств став Святополк, за що згодом отримав прізвисько Окаянний. На думку частини дослідників, які спираються на свідчення скандинавських саг, убивць підіслав Ярослав [5].

Ярослав Володимирович, який у цей час сидів у Новгороді, виступив зі своїм військом і найманими варягами на Святополка. Битва між князями відбулася на березі Дніпра напроти Любеча в 1016 році. Перемога Ярослава дозволила йому зайняти Київ, тоді як Святополк змушений був тікати до Польщі і звертатися за допомогою до свого тестя, польського короля Болеслава І Хороброго (992–1025). Улітку 1018 року військо Болеслава І, у якому були найманці з Німеччини (300 мужів) й Угорщини (500), та Святополк рушили на Ярослава і 22 липня розбили військо останнього на Західному Бузі. Ярослав утік до Новгорода, а Болеслав і Святополк зайняли Київ 14 серпня [1, с. 2–13; 2, с. 81].

Подробиці цього походу і перебування Болеслава І в Києві були записані зі слів саксонських найманців (учасників кампанії), що їх занотував до своєї Хроніки Титмар – єпископ німецького міста Мерзебурга, земляк найманців. За їх свідченнями, у Києві Болеслав захопив величезні скарби, більшу частину яких віддав найманцям, а дещо відправив на батьківщину. Король також звернувся до Ярослава з проханням обміняти доньку короля (дружину Святополка), яку Ярослав завчасно вивіз із Києва, на мачуху, дружину і сестер самого Ярослава, які перебували в Києві [2, с. 83]. Переконавшись, що місцеве населення підтримало повернення Святополка, Болеслав І відпустив найманців і восени повернувся до Польщі, отримавши від Святополка Червенські міста як оплату за свою допомогу.

Дещо по-іншому ці події переповідає «Повісь минулих літ». За літописним повідомленням, коли Болеслав прибув до Києва, він попросив Святополка розмістити польське військо «по городомъ на покормъ» [3, стб. 130; 4, стб. 143]. Згодом, нібито за вказівкою самого Святополка, у містах почалося побиття розквартированого іноземного війська, і тому «Болеслав же побеже ис Кыева възма именье и бояры Ярославле и сестре его и Настаса пристави Десятиньнаго ко именью бе бо ся ему вверил лестью и людии множьство веде с собою» [3, стб. 131; 4, стб. 144]. Після прибуття Ярослава з дружиною з півночі Святополк утік до печенігів і після поразки на Альтському полі (район біля сучасного Борисполя) у 1019 році змушений був назавжди покинути Русь.

Згаданий у цих подіях Анастас – мешканець Корсуня – допоміг своєю порадою захопити це візантійське місто в Криму князю Володимиру в 988 році. Анастас став довіреною особою князя і за його дорученням опікувався Десятинною церквою в Києві, зокрема, розпоряджався десятиною, яка йшла на потреби церкви. Причини, з яких Анастас пішов на службу до Болеслава і залишив Київ, досі залишаються не з’ясованими, оскільки події в Києві 1018 року по-різному представлені в збережених джерелах.

Віталій Козюба

Джерела та література

1. Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1992. – Т. ІІ.

2. Древняя Русь в свете зарубежных источников. Хрестоматия. – Москва, 2010. – Т. 4. Западноевропейские источники.

3. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. Т. 2. – 2-е изд. – Москва: Языки славянской культуры, 2001.

4. Лаврентьевская летопись // Полное собрание русских летописей. Т. 1. – 2-е изд. – Москва: Языки славянской культуры, 2001.

Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ