15 липня 1015 р.

Смерть князя Володимира, перенесення його тіла до Десятинної церкви,
 
де його поховали в мармуровому саркофазі

Смерть застала київського князя Володимира в скрутний момент – з одного боку, військовий конфлікт з печенігами, з другого – незгоди зі своїми синами (Котляр 2003). Більшість істориків підтримала версію, згідно з якою Володимир збирався змінити принцип престолонаслідування і замість старшого сина передати стіл улюбленому синові Борису (Свердлов 2003, c. 323). Святополк, якого літопис називає «сином двох батьків» [1], влаштував змову і після її розкриття певний час був ув'язнений. Ярослав припинив перераховувати данину і церковну десятину з Новгорода до Києва, після чого Володимир зібрався з дружиною йти на нього війною, але смерть не дала зробити цього (Данилевский 1998, с. 156–157; Пчелов 2003, с. 81).

«Коли Володимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за море і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п’ятнадцятий день» (Літопис руський 1989, с. 74).

Володимир помер в заміській резиденції на Берестові 15 липня 1015 року і деякий час це не розголошувалося. Причини й учасники цього називалися різні. За однією з версій, оточення намагалося приховати смерть князя, сподіваючись повідомити про це Бориса, який тоді був у поході на печенігів, раніше від інших, оскільки побоювались, що Святополк у Києві і може скористатися ситуацією, щоб захопити владу (Татищев 1963, с. 70; Карамзин 1989, с. 160; 299, прим. 487). Є.Є. Голубинський навпаки вважав, що смерть Володимира приховував сам Святополк, сподіваючись таємно в цей час убити Бориса і таким чином захопити владу (Голубинский 1904, с. 61–62).

Літопис розповідає, що тіло князя загорнули в килим і винесли надвір через розібраний отвір у стіні, а потім таємно вивезли вночі на санях і доправили в Десятинну церкву, де й поховали в мармуровому саркофазі (Літопис руський 1989, с. 74–75) поряд із саркофагом раніше похованої там (1011 р.) його дружини Анни. Обидва саркофаги, за свідченням Титмара Мерзебурзького († 1018), «в церкви мученика Христова папы Климента... стоят на виду посреди храма» (Древняя 2010, с. 76–77).

О.О. Котляревський вважав, що розбір стіни і винос тіла князя надвір у килимі, а потім і переміщення його на санях серед літа, – це давній слов’янський звичай (Котляревский 1868, с. 124, 219). Надалі цей сюжет неодноразово розглядався в спеціальній літературі (див. огляд за Писаренко 2006, с. 240–241), за яким переважна частина дослідників все ж таки підозрювала в таємному переміщенні князя Володимира політичний аспект – задум приховати смерть князя до вокняжіння наступного: чи то на користь Святополка, чи то на користь Бориса. Тим не менше, у ніч на 16 липня тіло Володимира опинилося в Десятинній церкві і на наступний ранок про смерть стало відомо широкому загалу.

«Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа. І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії – яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим» (Літопис руський 1989, с. 74–75).

За знайденими під час розкопок Десятинної церкви уламками мармурового саркофага, подібного до вцілілого саркофага Ярослава Мудрого в Софійському соборі, Є.І. Архиповою запропонована реконструкція мармурового саркофага Володимира Святославича (2015 Opus Mixtum 3, c. 7–26).

  «Святополк приховав смерть батька свого».
  Мініатюра Сильвестрівського збірника (Сказание о Борисе и Глебе), XІV ст.

  Таємне поховання Володимира Святославича: спуск його тіла в килимі на землю на мотузках 
  між розібраними клітьми будівлі на Берестовому та покладення тіла Володимира 
  в мармуровий саркофаг у церкві Святої Богородиці Десятинної.
  Мініатюра з Радзивиллівського літопису, кінець XV ст. (БАН, 34.5.30, арк. 74)

  Саркофаг князя Володимира Святославича. Перша половина ХІ ст. Мармур. 
  Реконструкція (автор Є. Архипова, комп’ютерне моделювання О. Нешти). 
  Торцева і поздовжня стінки (за: Архипова Є. 2015. Cаркофаг князя Володимира Святославича: 
  історія пошуків і атрибуція. Opus Mixtum, 3, c. 7–26, іл. 10)
  

Наталія Хамайко

Література

Архипова Є.І. 2015. Cаркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція. Opus Mixtum, 3, c. 7–26.

Голубинский, Е.Е. 1904. О погрешительности одного места в нашей первоначальной летописи, остающейся не замеченною. Известия отделения русского языка и словесности Академии наук. Санкт-Петербург. Т. IX, кн. 2, с. 60–62.

Данилевский, И.Н. 1998. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX–XII вв.). Москва: Аспект Пресс.

Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия, 4: Западноевропейские источники / [cост., пер. и коммент. А.В. Назаренко]. Москва, 2010.

Літопис руський / пер. з давньорус. Л.Є. Махновця; відп. ред. О.В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989.

Карамзин, Н.М. 1989. История государства Российского. Т. 1. Москва: Книга.

Котляр, М.Ф. 2003. Володимир Святославич Святий. Енциклопедія історії України: Т. 1: А–В. Київ: Наукова думка.

Котляревский, А.А. 1868. О погребальных обычаях языческих славян. Москва: б.и.

Писаренко, Ю. 2006. Почему «потаиша» смерть князя Владимира (К летописной статье 1015 г.). RUTHENICA, 5, с. 238–248.

Пчелов, Е.В. 2003. Рюриковичи: История династии. Москва: ОЛМА-ПРЕСС.

Свердлов, М.Б. 2003. Домонгольская Русь: Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети XIII в. Санкт-Петербург: Академический проект.

Татищев, В.Н. 1963. История российская. Т. 2. Москва; Ленинград: Наука.

Повернутись до ІСТОРИЧНОЇ ХРОНОЛОГІЇ ЦЕРКВИ БОГОРОДИЦІ ДЕСЯТИННОЇ