|
Фотоальбом. Воскресіння гетьманської УкраїниПісля часів «руїни» обрання на гетьмана Івана Мазепи розпочало добу, яка стала підвалиною ідеї майбутньої самостійності України. Вона не закінчилася зі смертю Мазепи 310 років тому. Незважаючи на всі трагедії і протиріччя епохи, український гетьманат кінця XVII – XVIII століття залишив незгладимий слід в культурі і свідомості української нації. Надбанням цієї яскравої і буремної епохи є монументальні споруди, що і досі доносять до нас дух козацького українського державництва. До спорудження цих будівель за прикладом гетьмана прилучилася тогочасна еліта козацького стану. Автори пропонують ще раз звернутися до українського історичного спадку і подумати, чого він може навчити нинішніх українців.
Батуринська фортеця – комплекс фортифікаційних споруд і оборонних об’єктів міста Батурина, пам’ятка археології. Існувала в XVII – на початку XVIII століття. Заснована 1625 року польською коронною адміністрацією на лівому високому березі річки Сейм. Розпорядження про осадження міста на «городищі Батурин» було видане 15 квітня 1625 року Матею Стахорському. Укріплення складалися з двох сухих ровів (внутрішнього і зовнішнього), земляного валу, гостроколу і чотирьох дерев’яних веж – однієї проїзної і трьох «глухих». У 2008 році на території замчища за даними археологічних досліджень та архітектурними аналогіями збудовано архітектурно-меморіальний комплекс «Цитадель Батуринської фортеці». (Фото: Чекановського Андрія).
Подвір’я Цитаделі Батуринської фортеці. Батуринська фортеця у XVII столітті стала частиною так званого «Путивльського Рубежу – східної фортифікаційної лінії Речі Посполитої. Польська присутність у краї продовжувалася до початку літа 1648 р. Після того Батурин перейшов під контроль Війська Запорозького та став центром однойменної сотні. (Фото: Циби Володимира).
Фігури Пилипа Орлика і гетьмана Івана Мазепи у гетьманській канцелярії в Батурині. У 1669 – 1708 та 1750 – 1764 роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов’язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем’ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський. (Фото: Циби Володимира).
Пам’ятний знак жертвам Батуринської трагедії 1708 р. 2 листопада 1708 року, після переходу І. Мазепи на бік шведського короля Крала ХІІ, Батурин захоплений московським військом під командуванням князя Олександра Меншикова. Місто було вщент зруйновано, а більшість мешканців вбито. (Фото: Чекановського Андрія).
Староакадемічний корпус Києво-Могилянської академії було збудовано для навчання студентів академії на замовлення гетьмана Івана Мазепи. Пізніше, в 1731 – 1740 роках, із розширенням навчального закладу за ректора Заборовського за проектом архітектора Шеделя був збудований другий поверх. Після пожежі 1811 року на Подолі в Києві корпус було відновлено за участі архітектора Андрія Меленського. Неофіційною назвою будівлі є «Мазепин корпус». (Фото: Чекановського Андрія).
Церква Всіх Святих з Економічною брамою Києво-Печерського монастиря зводилася на кошти гетьмана Івана Мазепи у 1696 – 1698 роках. Деякі дослідники вважають, що автором проекту церкви був російський архітектор Дмитро Аксамитов, оскільки відомо, що він проектував Економічну браму, а також, імовірно, фортечні мури, що примикають до храму з обох боків. Розписи храму виконані 1906 року учнями Лаврської іконописної майстерні під керівництвом Івана Їжакевича. (Фото: Чекановського Андрія).
Зображення герба Івана Мазепи на північному фасаді церкви Всіх Святих з Економічною брамою Києво-Печерського монастиря. (Фото: Чекановського Андрія).
Онуфріївська вежа (башта) збудована під час побудови за кошти Івана Мазепи оборонних стін Києво-Печерської лаври в 1690 – 1700-х роках по кутах. Вежа з церквою в ім'я Святого Онуфрія замикала вісь, що проходила від Троїцької брами в сторону Дніпра. На момент закінчення будівництва мала три яруси, які збереглися до нашого часу, споруджена з цегли. Перший поверх має висоту до рівня бойових майданчиків суміжних оборонних мурів, напевне був арсеналом. На другому поверсі – безстовпна, однобанева церква, у плані хрестоподібна. Товщина стін 2,2 метра. До пожежі в 1718 році вежа використовувалася як церква. Під час ремонту в 1828 році покрівля вежі була перекладена залізними листами. Приміщення церкви стало використовуватися для зберігання провіанту, тому вона отримала другу назву – Палатна. (Фото: Циби Володимира).
Військовий Микільський собор («Вели́кий Мико́ла») — православний храм у Києві, збудований архітектором Й. Д. Старцевим на кошти гетьмана Івана Мазепи протягом 1690 – 1696 рр. поруч з Миколаївським монастирем. У 1831 році, під час перебудови київської фортеці, «Великий Микола» опинився на території цитаделі; військове управління конфіскувало його, ліквідувало монастир і зробило собор для військової залоги всього Києва. Відтоді його стали називати Військово-Микільський собор. Знищений більшовиками у 1934 році. (Фото: Чекановського Андрія).
Вознесенський собор – головний храм однойменного монастиря у Переяславі, був збудований протягом 1695 – 1700 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи, один із найвизначніших архітектурних ансамблів доби Гетьманщини, пам’ятка архітектури національного значення. (Фото: Чекановського Андрія).
Воскресенська церква біля Києво-Печерської лаври була збудована у 1696 – 1698 роках з ініціативи і коштом двоюрідного брата Гетьмана України Івана Мазепи – київського полковника Костянтина Мокієвського. (Фото: Чекановського Андрія).
Церква Феодосія Печерського побудована у 1698 – 1700 роках коштом козацького полковника Костянтина Мокієвського на місці дерев'яної церкви. (Фото: Чекановського Андрія).
Церква Різдва Пресвятої Богородиці була побудована у 1696 році на місці дерев'яної на кошти полковника Костянтина Мокієвського. (Фото: Чекановського Андрія).
Видубицький монастир. Із періодом національного відродження часів Гетьманщини пов'язаний другий етап в формуванні архітектурного ансамблю монастиря, коли меценатом і покровителем монастиря став стародубський полковник Михайло Миклашевський. На його кошти було зведено Георгіївський собор і монастирську трапезну. (Фото: Циби Володимира).
В цей же час за підтримки гетьмана Данила Апостола було споруджено триярусну дзвіницю. Урочисте закладення будівлі Георгіївського собору відбулось 11 червня 1696 року, завершено будівництво через п'ять років 15 липня 1701 року. В цьому ж році собор був посвячений митрополитом Варлаамом Ясинським. Ліворуч – герб стародубського полковника Михайла Миклашевського на трапезній Видубицького монастиря. (Фото: Чекановського Андрія).
Спасо-Преображенська трапезна церква Видубицького монастиря збудована протягом 1696 – 1701 років коштом стародубського полковника Михайла Миклашевського. (Фото: Чекановського Андрія).
Воскресенська церква в Сумах зведена наприкінці XVII – на початку XVIIІ століть коштом перших сумських полковників Герасима та Андрія Кондратьєвих. Освячення храму відбулося 1702 року – дата традиційно вважається роком зведення церкви. Воскресенська церква була першою кам’яницею міста Суми. Храм слугував усипальницею роду Кондратьєвих. Деякий час він також виконував оборонні функції, звичні для кам’яниць, зокрема і храмів в Україні фактично до кінця XVIIІ століття. (Фото: Чекановського Андрія).
Троїцько-Іллінський монастир у Чернігові. Відбудований у 1649 році коштом чернігівського полковника Степана Пободайла, з другої пол. XVII ст. був кафедрою чернігівських архієпископів. У 1679 р. до монастиря переведено Новгород-Сіверську друкарню. З ініціативи архієпископа Лазаря Барановича, коштом чернігівського полковника Василя Дунін-Борковського, за допомогою також гетьмана Івана Мазепи збудовано у 1679 – 1695 роках величний собор Святої Трійці, і відтоді монастир називався Троїцько-Іллінським. Собор закладено у 1679 році за проектом і під керівництвом архітектора Іоанна Баптисти (Йоганн Батист Зауер). (Фото: Циби Володимира).
Будинок чернігівської полкової канцелярії (Будинок Мазепи) – пам’ятка цивільної архітектури XVII ст. Споруджена в 1690-х рр. на території Чернігівського Дитинця недалеко від замкового рову. Первісно належав чернігівському полковнику Якову Лизогубу, а після його смерті (1698 р.) – гетьманові І. Мазепі. У XVIIІ ст. тут містилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку, а з кінця XVIIІ ст. до початку ХХ ст. – архів. (Фото: Циби Володимира).
Чернігівський колегіум заснований у 1700 році з ініціативи відомих церковних і культурних діячів другої половини XVII – початку XVIIІ ст. Лазаря Барановича та Іоанна Максимовича, за підтримки гетьмана Івана Мазепи. Чернігівський колегіум поряд з Києво-Могилянською академією та Харківським колегіумом був одним із визначних осередків просвіти і культури XVIIІ ст. в Україні. (Фото: Циби Володимира).
Воскресенська церква в Седневі. Хрещатий дев’ятидільний храм з однією масивною банею, зведений коштом полковника Якова Лизогуба. Дзвіниця – ХІХ століття. 17 березня 1880 року рішенням Консисторії храм перейменований з Різдва-Богородичного у Воскресенський. (Фото: Чекановського Андрія).
Кам’яниця Лизогубів збудована у 1690 році на території садиби чернігівського полковника Якова Лизогуба за його замовленням тією ж артіллю майстрів, яка в той же час зводила седнівську церкву Різдва Богородиці. Використовувалася як полковий, а пізніше родинний архів і бібліотека Лизогубів. У другій чверті ХІХ століття замість ґанку на головному фасаді збудовано укріплену контрфорсами декоративну вежу з готичними вікнами. (Фото: Чекановського Андрія).
Луцьке братство Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього (Луцьке Хрестовоздвиженське братство) – національно-релігійна громадська організація православних українських шляхтичів Волині та міщан Луцька у XVII столітті. До братства також входили окремі представники старшини Війська Запорозького. Мати І. Мазепи Марина Марія- Магдалина після смерті чоловіка у 1666 році вступила до Луцького братства і була його донатором. (Фото: Чекановського)
Залишки церви Вознесенського монастиря біля Києво-Печерського лаври. З 1686 року мати Івана Мазепи Марина Марія-Магдалина (Мокієвська) була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського жіночого монастиря. (Фото: Чекановського)
Вали Києво-Печерської фортеці. Печерська фортеця. Перша спроба використання під фортецю Печерського монастиря та навколишнього містечка належить до 1679 року, коли в період війни з османською Туреччиною козацькі війська під проводом гетьмана І. Самойловича «місто Київ Печерський ровами й міцними валами обнесли та уфундовали». (Фото: Чекановського Андрія).
За гетьманства Івана Мазепи навколо Верхньої лаври звели оборонний мур з баштами і брамами, що став у нагоді при виборі місця для спорудження під час російсько-шведської війни нової фортеці, яка відповідала всім вимогам тогочасної фортифікаційної науки. 15 серпня 1706 р. у присутності царя Петра І фортецю було закладено. Нагляд за будівництвом Печерської фортеці було доручено гетьману Іванові Мазепі. Оборонні стіни Києво-Печерської фортеці, зовнішня і внутрішня сторона. (Фото: Чекановського Андрія).
Верхня Московська брама Києво-Печерської фортеці. Культурно-політичний вплив мазепинського гетьманату тривав все XVIII ст. й аж до знищення останніх слідів держаної автономії та самоуправління в першій половині ХІХ ст. Він став каталізатором формування національної самосвідомості і політичних рухів за незалежність України нового часу. Київ. 2020. |
