Як лікувалися в Давній Русі? (V)

Радзивіллівський літопис (арк. 121, зв.)

Виймання з печери мощей Феодосія Печерського, яке супроводжувалось
ударами в било та спогляданням сяючих дугоподібних стовпів на небі (1091)

«В лето 6599. ...И повеле игумен рушити, где лежать мощи его, отца нашего Феодосия. 
И егда удариша в било, видеста столпы, аки дуги зарены, и стоявше, 
и приидоша над верх церкве, идеже положен бысть Феодосии»

Культ святих мощей

У повчальних церковних розповідях ідеться не тільки про важливість ведення праведного способу життя, щирої віри та молитви до Бога з надією на милостиве зцілення будь-якого немічного, але й про чудодійну цілющу силу реліквій і святих мощей.

Культ святих мощей зародився на Близькому Сході і потрапив на Русь разом з іншими численними християнськими практиками. Очевидно, саме мощі та святі образи були тим християнським замінником традиційному «волхвованню» і магічним практикам, яке так засуджують християнські повчання.

Незважаючи на те, що «релігійна терапія» є проявом глибокої релігійності середньовічної людини, форми, яких набув культ святих, зокрема обряди зцілення біля їхніх могил, мають багато спільного з анімістичною охоронною магією, яку дослідники навіть називають «церковною магією». Власне уявлення про диво, святість, християнське благочестя в інтерпретації носіїв масової народної культури, якщо розуміти під останньою низовий пласт середньовічної культури, умовно співвідноситься з усною традицією і певною мірою реалізується в повсякденному побуті всіх верств суспільства, визначаючи специфіку середньовічної «народної релігійності».

Така «народна релігійність» не завжди могла бачити різницю між язичницьким амулетом, суворо забороненим священством, і святими реліквіями; не розуміла, чому священики засуджують засоби ворожбитів і знахарів, однак погоджуються з тим, що пил з олтаря чи мішечок з прахом, взятим із гробниці мученика, мають цілющі властивості.

Дидактичні оповіді дають настанови праведного способу життя, чистої віри, щирої спокути та молитви. Запозичення культу святих мощей доволі швидко перейшло і на Русь, де почали з’являтися свої святі одразу ж після запровадження християнства, яскравим прикладом чого стали святі Борис і Гліб. Основою для набуття святості в християнстві є праведний спосіб життя і щира віра.

Такої поведінки намагався дотримуватися князь Володимир Василькович, будучи невиліковно хворим, і все ж, очевидно, плекаючи надію на диво одужання. Літопис яскраво описує, як він роздавав майно убогим і нужденним, багато дарував на церкву, побудував нову кам’яну церкву в Любомлі. Утім, зцілення не сталося, натомість князь отримавнетліннімощі, що в християнському трактуванні означало свідчення входження в Царство Небесне.

Християнство приносить на Русь не тільки постулат віри і християнського бога. З Візантії, одночасно з приходом християнства, рухається ціла культурна хвиля, що несе в собі безліч аспектів, починаючи від звички носити натільні хрестики, закінчуючи численними ритуальними практиками і формуванням християнської свідомості з усіма її особливостями і проявами. 

Одним з таких аспектів було паломництво у Святу землю, Константинополь, Афон та інші місця, де зберігалися священні реліквії і мощі святих. Традицію паломництва на Русі, за підрахунками О. Є. Мусіна, було започатковано приблизно з 20–30-х років ХІ ст. Паломники привозили із собою з далеких подорожей різноманітні предмети, що відобразилося в матеріальних свідченнях тієї доби.

Археологія паломницьких реліквій доволі широка і охоплює як Південну Русь, так і Північну. Серед відомих на сьогодні знахідок трапляються хрести й іконки з перламутру, хрести з вкладеннями та інші релікварії [1], ампули-евлогії [2], паломницькі інсигнії [3] та ін. Привезені з прощі реліквії, ладан, миро, свята вода тощо в уяві середньовічної людини, безперечно, мали володіти магічними якостями, до яких відносилось і чудодійне зцілення. Саме його виділяють спеціалісти як найпривабливішу здатність серед решти чудес в образі святого. Підрахунки показують, що серед загальної кількості чудес, описаних у середньовічній західноєвропейській літературі, не менше 90% припадає на зцілення.

Практика застосування чудодійних властивостей святих мощей і реліквій повною мірою проявилася в надзвичайно широкому вжитку хрестів-енколпіонів [4], тип яких початково було запозичено з Візантії і розвинуто вже безпосередньо на давньоруських землях у домонгольський час.

Далі буде…

Наталя Хамайко,
провідний науковий співробітник
Музею історії Десятинної церкви