|
Кияни та гості міста, серед яких багато іноземних туристів, полюбляють відвідувати давній центр міста на початку Володимирської вулиці, де зблизька можна побачити чудовий обрис Андріївської церкви, постояти біля викладки плану фундаментів першого кам’яного храму часів Київської Русі – церкви Богородиці Десятинної, помилуватися панорамою Києва – Замковою горою, Подолом, долиною Дніпра, урочищами Гончарі-Кожум’яки, горою Дитинкою. Зараз важко уявити, що ще 100 років тому ритм життя цієї частини міста був зовсім іншим, майже всі двори були захаращені невеликими кривенькими коморами й сараями, і значна кількість містян тримала різну живність – курей, кіз і навіть корів. Про це свідчать світлини розкопок 1926–1927 років, проведених Сергієм Гамченком навпроти Десятинної церкви – на місці сучасної школи № 25 (вул. Володимирська, 1) та поряд з ним. Найдавніші житлові будинки, які збереглися в цій частині міста, було зведено, за рідкісним винятком (будинок Трубецьких, Володимирська, 3), лише в останній чверті ХІХ ст. До цього тут переважали приватні садиби з одно-, двоповерховими дерев’яними будинками. Останні часто, за українською традицією, були обмазані глиною й побілені (іл. 1; 2).
Мешканцям цього району, їх господарствам необхідна була вода, яку до появи великих цегляних кількаповерхових будинків і мережі водогону (перша черга останнього – з 1872 року) давали місцеві звичайні колодязі. Завдяки різним джерелам, передусім картографічним, на сьогодні відомо кілька місць розташування цих об’єктів. Два з них зображено на добре відомій карті Києва 1695 року полковника Івана Ушакова. Перший з колодязів стояв при дорозі, що вела від узвозу (сучасна назва – Андріївський) до Софійських воріт «Малого города» Старокиївської фортеці, неподалік від сучасних будинків № 6–8 на вул. Володимирській. Поряд з колодязем містилася садиба «Государевого двору», трохи далі на північ – Десятинна церква. Навпроти через вулицю стояв хлібний «амбар», за яким – руїни церкви Святої Катерини, що їх більшість сучасних дослідників пов’язують із храмом Федорівського монастиря ХІІ ст. Сам колодязь зображено як зруб без даху, що має збоку коловорот (іл. 3: 1). За джерелами більш пізнього часу він не відомий. Майже подібне зображення (але з іншою основою наземної частини та із зображенням коловороту під іншим кутом) іншого колодязя є біля руїн Катерининської церкви, де сходяться дороги, що ведуть до Михайлівських воріт «Малого міста» (іл. 3: 2). Цей колодязь розташовувався в районі сучасних будинків № 1–3 по вул. Десятинній.
Свідчення ще про два колодязі містяться на картах Києва середини ХVІІІ – початку ХІХ ст. Зокрема, колодязь неподалік школи № 25 зображено на карті 1783 року (іл. 4).
Він стояв поряд із «питейным домом», тобто шинком, розташованим саме на місці згаданої школи. Більше інформації про інший колодязь, який функціонував майже поряд з попереднім – нижче Десятинної церкви, на початку Андріївського узвозу, трохи вище будинку № 38. Колодязь зображено на планах міста 1750, 1768, 1783, 1787, 1780-х, 1790, 1803 років (іл. 4–6).
Його поява й функціонування на зазначеному місці були доречними з двох причин. По-перше, розташування колодязя у верхній точці узвозу є зручним, оскільки після тривалого й важкого підйому завдовжки 700 м з Подолу на Гору людям можна було втамувати спрагу і напоїти коней. По-друге, колодязь був розташований на 8–10 м нижче від рівня плато, відтак він мав меншу глибину і, відповідно, був зручнішим у користуванні. Місце розташування цього колодязя, можливо, можна пов’язати з невеликою спорудою із двосхилим дашком, яку видно на кількох фотографіях початку ХХ ст. (іл. 7; 8).
Ще в Розписному списку 1682 року вказано, що в «Малому городі» було чотири колодязі глибиною від 8 до 10 сажнів, тобто близько 20 м [Сборник 1874, с. 97]. Але зараз не можна стверджувати, що це були саме описані колодязі і що не було інших, про які сьогодні нічого не відомо. Глибина колодязів на Старокиївській горі була безпосередньо пов’язана з водоносними горизонтами, а останні – з геологічною будовою київських гір. Зверху тут розташовані пухкі водопроникні лесові нашарування, під якими лежать шари щільніших бурих і рябих глин. Вони затримують воду і утворюють київський верхній водоносний горизонт, який і використовували колодязі [Армашевский 1896, с. 14]. Цей глиняний горизонт добре виражений у рельєфі Старокиївської і Михайлівської гір, а також нижче Кловського й Печерського плато з боку Дніпра. На цій природній терасі розташовані Алея художників (нижче Андріївської церкви), пам’ятник Володимиру Великому, Паркова дорога, Аскольдова могила. Ми згадали лише небагато колодязів, які кілька століть тому функціонували неподалік Десятинної церкви і початку сучасної Володимирської вулиці. Загалом у Верхньому Києві у ХVІІ – на початку ХІХ ст. відомі 20 колодязів і, ймовірно, це ще не остаточна їх кількість, адже робота дослідників – істориків, археологів, музейних працівників, краєзнавців – триває. Джерела та література Армашевский П. 1896. О геологическом строении Киева. Киев. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей, 3. 1874. Киев. Віталій Козюба провідний науковий співробітник Музею історії Десятинної церкви |
Іл. 1. Одноповерхова житлова забудова біля Десятинної церкви.
Світлина 1860 р.
Іл. 2. Забудова Старокиївської гори.
Літографія третьої чверті ХІХ ст.
Іл. 3. Зображення колодязів Старокиївської гори на плані Ушакова 1695 р.
Іл. 4. Колодязі біля Десятинної церкви на плані Києва 1783 р.
Іл. 5. Колодязь на початку Андріївського узвозу
на плані Києва 1780-х рр.
Іл. 6. Колодязь на початку Андріївського узвозу на плані Києва 1803 р.
Іл. 7, 8. Колодязь (?) на початку Андріївського узвозу
на світлинах початку ХХ ст.
