У пошуках діаманта серед квітучих каштанів

Серед квітучих каштанів у самому центрі столиці, на розі вулиць Пилипа Орлика та Шовковичної, приховався справжній діамант архітектурного мистецтва початку XX ст. – Арабський будиночок, або так званий Палац зітхань. Так кияни називають маєток, що його збудував один з найвидатніших архітекторів того часу Павло Федотович Альошин.

Павло Федотович народився 4 березня 1881 році в м. Києві у сім’ї підрядника Федота Альошина. Тож, як він сам казав, виріс серед будівельних лісів із раннього дитинства, спостерігаючи за працею батька, мав змогу набувати знань у будівельній сфері. Змалечку Павло Федотович мріяв стати архітектором. У 1904 році він закінчив у Петербурзі Інститут громадянських інженерів з відзнакою за найкращий архітектурний проект, нагородою за найкращий звіт і званням громадянського інженера. У 1917 році при Петроградській академії мистецтв отримав звання митця-архітектора і навчався в майстернях Ієроніма Кітнера й Леонтія Бенуа.

З метою вивчення архітектури й подальшого вдосконалення, у 1900, 1902, 1908, 1911 та 1917 роках відвідує Німеччину, Францію, Велику Британію, Австро-Угорщину, Швейцарію, Туреччину, Грецію, Італію та Норвегію.

Згодом викладає в Київському архітектурному, у подальшому – Київському художньому інституті (1923–1930). Стає одним із засновників і професорів архітектурного й художнього інститутів у Києві. Найвідомішими учнями Альошина були Володимир Заболотний, Петро Юрченко, Георгій Волошинов, Йосип Каракіс, Олександр Колесниченко, Яків Штейнберг.

Квартал між бульваром Тараса Шевченкаі вулицями Богдана Хмельницького, Терещенківською та Володимирською дістав назву «альошинського». Архітектор розпочав його будівництво в 1900-х роках, продовжив у 1920-х і після Другої світової війни, проектуючи та неодноразово змінюючи будівлі.

До видатних споруд, збудованих за проектом Павла Альошина, належить Педагогічний музей (спочатку Педагогічний музей Цесаревича Олексія) на вулиці Володимирській.

У 1917–1918 роках у його приміщенні засідала Українська Центральна Рада, а в 1918–1919 – Директорія УНР.

Після того, як будівництво музею було завершено, Альошин отримав дворянство. Тож трохи дивно, як Павло Федотович пережив революцію і мав змогу надалі працювати за радянської влади. Зберігся протокол обшуку 1927 року, щоздійснювався в його квартирі на вулиці Софійській. Утім, лиха доля оминула талановитого архітектора. Незважаючи на те, що в період окупації він так само жив та створював проекти в Києві, його також не репресували, і він продовжив працювати.

***

Арабський будиночок, або так званий Палац зітхань на київських Липках (на розі вулиць Пилипа Орлика й Шовковичної) – видатний твір архітектури, збудований за проектом Павла Альошина.

Грандіозне будівництво на замовлення дворянина Миколи Вікторовича Ковалевського тривало з 1912 по 1913 рік. Вартість проекту складала на той час 70 тисяч рублів. Земельна ділянка для будівництва майбутнього сімейного гніздечка Ковалевських була придбана у спадкоємців відомого цукрозаводчика Лазаря Ізраїлевича Бродського. Два варіанти проекту будинку та креслення зберігаються у фондах Національного заповідника «Софія Київська».

Арабский будиночок також називають будинком з «купе», оскільки одна з його кімнат має вигляд справжнього купе залізничного потяга.«Що за нісенітниця»? – подумаєте ви. Однак кімната-купе була для власника будинку Миколи Ковалевського таким собі романтичним нагадуванням про першу зустріч із майбутньою дружиною Анною Павлівною. Саме в одній з поїздок у потязі вони й познайомилися. Деталі для реалізації цього незвичного задуму замовлялися архітектором на Південно-Західній залізниці Російської Імперії.Ходили чутки, що кімната була оснащена спеціальними механізмами, які мали імітувати рух вагона. Але при виконанні реставраційних робіт цей механізм знайденоне було.

У проекті Павло Альошин хотів передати романтичні смаки того часу,тому надав своєму творінню вигляд середньовічного замку, з елементами романського стилю в декорі фасадів.

На першому поверсі розташовувалися парадні приміщення: холи, будуар, бібліотека, більярдна і згадувана вище кімната-купе.

Центральне місце на першому поверсі займала дзеркальна зала з інкрустованою підлогою,що добре освітлювалася великими вікнами. Це приміщення оброблено більш пишно – стіни оперезані фризом зі стилізованим рослинним орнаментом, карниз прикрашений витонченими розетками, що чергуються з модильйонами, тонкі ліпні візерунки прикрашають стелю. Чотири великих дзеркала посилюють враження парадності зали, створюючи ілюзію більшого об’єму. Хори для оркестру відкриті в залу напівкруглою брамою, декорованою ліпними прикрасами.

Другий поверх був житловим. Туди ведуть вузькі, але ефектні мармурові сходи, прикрашені колонами з бронзовими капітелями. Кімнати господарів, спальні, дитяча, класна кімната, мала їдальня з лоджією,порівняно з приміщеннями першого поверху, оздоблені значно скромніше, утім, вирішені з вишуканим художнім смаком.

У цокольному поверсі розміщувалися кімнати для обслуги, тут був «людський клуб». Також тут містилися деякі технічні служби – котельна, камера кондиціонера. Під шоломоподібним куполом, на рівні горища, розташовувалася репетиційна кімната оркестру, звідки музиканти внутрішніми сходамимогли спуститися на хори дзеркальної зали. На горищі також були обладнані сушарки, коптильні тощо.

Крім двоповерхового господарського корпусу, у якому розміщувалися стайня, корівник, каретна і гараж, на ділянці був створений ретельно спланований невеличкий сад із фонтаном і декоративною вежею. Використовувався навіть підземний простір – під бруківкою двору містилися льох з льодовиком і сарай для дров і вугілля.

У процесі будівництва в архітектора з’являлися нові ідеї щодо вдосконалення проекту. Йому хотілося, аби цей будинок став справжнім шедевром, архітектурним спадком для майбутніх поколінь. Але замовник Ковалевський був не готовий, щоб витрати значно перевищували заплановані – кінцева вартість проекту майже вдвічі перевищувала початкову. Тому будівництво опинилося на грані банкрутства. Спочатку між Альошиним і Ковалевським був цілковитий пієтет, але в процесі будівництва знаходити спільну мову ставало дедалі важче. Велося палке листування, у якому майстер переконував замовника в необхідності вдосконалень,використання для оздоблення більш дорогих матеріалів, а Ковалевський благав зекономити на будівництві, бо по закінченні, як він вважав, врешті-решт, буде змушений продати цей будинок через борги. Звідси з’явилася ще одна назва маєтку – Замок зітхань, як його сам назвав Ковалевський.

Так сталося, що через революцію сім’я Ковалевських прожила в маєтку своєї мрії зовсім не довго – лише п’ять років. Ковалевські емігрували, а маєток перейшов у власність радянської влади. На початку 1970-х років будинок реставрували. До 1992 року в ньому розміщувалося Міністерство іноземних справ України.

Своєрідною візитівкою архітектора Альошина вважають скульптурне зображення на будинку кота з такими самими вусами, як у майстра.

Альошин міг би пишатися тим, що його шедеври дійшли до нашого часу, і ми з вами маємо можливість захоплюватися талантом і працьовитістю цього видатного киянина. До переліку його дітищ відносяться багато будівель Києва, зокрема, два будинки лікарів: по вул. В. Житомирській, 17 та вул. М. Заньковецької, 5/2.

Також архітектор брав участь у відновленні столиці після Другої світової війни, зокрема, будівель Київського університету ім. Т. Г. Шевченка та Маріїнського палацу.

Павло Федотович пішов із життя 7 жовтня 1961 року та знайшов останній спочинок на Лук'янівському кладовищі м. Києва.

Київські вулиці зберігають багато архітектурних скарбів із їхніми оригінальними історіями, які ми й надалі сподіваємося розповідати нашому допитливому читачеві.

Джерела та література

1. Друг О, Малаков Д. 2004. Особняки Києва. Київ: Кий.

2. Мокроусова О. Г, 2010. Матеріали щорічної науково-практичної конференції Музею історії Києва. Київ.

3. Кадомская М, Мокроусова А. 2013. Замок вздохов, или История о том, как поссорились Павел Федотович и Николай Викторович. Киев.

4. Мокроусова О. Г, Скібіцька Т. В. 2018. Творчість архітектора Павла Федотовича Альошина у фондах Національного заповідника «Софія Київська»: альбом-каталог / Національний заповідник «Софія Київська». Київ.

5.  uk.wikipedia.org/wiki/Альошин_Павло_Федотович/

6.  alyoshin.ru

7. zametkin.kiev.ua/Особняк Ковалевского/

Наталія Грішанова
лектор І категорії сектору
освітньої роботи МІДЦ