Київський архітектор Володимир Безсмертний

Архітектор Володимир Безсмертний посідав визначне місце в будівництві в Україні, особливо в Києві на початку XX ст. Зараз його ім'я мало згадується в літературі, що зовсім несправедливо, бо внесок Безсмертного в сучасний архітектурний вигляд Києва, беззаперечно, дуже вагомий. Лише зусиллями відомого києвознавця Дмитра Малакова опубліковано найбільш повні відомості про архітектора в книжці «Архітектор Безсмертний. Доцільність і естетика» (2013).
Володимир Адріанович Безсмертний народився в Києві 21 грудня 1861 року в родині чиновника. Батько майбутнього архітектора – Адріан Васильович – був титулярним радником, столоначальником Київської казенної палати; мати – Адольфіна Генріхівна – народилася у Швейцарії, але була православною за віросповіданням. Дід – Василь Безсмертний – відомий як майстер золотих та срібних справ, був головою ремісничих цехів міської управи.

Володимира хрестили в Старокиївській Десятинній церкві. Хрещення здійснив відомий київський священик Петро Гороховський. 

На пам'ятнику на могилі Безсмертного зазначено, що він народився 3  січня 1862 року. Однак ця дата неточна. Сталася поширена помилка: дату його народження (21 грудня 1861 року за юліанським календарем) за новим стилем перерахували неправильно, додавши 13, а не 12 днів, оскільки в ХІХ ст. різниця дат між юліанським і григоріанським календарями становила саме 12 днів. Правильна дата народження – 2 січня 1862 року.
У Києві родина Безсмертних мешкала в будинку № 40/1 по вулиці Львівській (нині – Січових Стрільців), квартира 3. Родина була небагатою. З короткого життєпису відомо, що в його родині «ні капіталу, ні нерухомості не було й нема...». 

Середню освіту Володимир здобув у Віленському реальному училищі, яке закінчив 1880 року. 

Цього ж року він вступив до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів, де навчався до 1885 року, завершив навчання по першому розряду. До речі, цей заклад закінчувало багато архітекторів, які працювали потім у Києві: П. Альошин, O. Вербицький, М. Дамиловський, Б. Дяченко.
Після служби в армії у 1886 році Володимир Безсмертний був призначений на посаду молодшого інженера при Волинському губернському будівельному відділі. Він утілив у той час різні проекти будівель: лікарні, школи, мости, гімназію. Пройшов послідовно всі нижчі технічні посади, у 1890 році був помічником і заступником завідувача відділу, а у 1893–1919 роках уже обіймав посаду завідувача Київського губернського будівельного відділу. 12 років був головою київського відділення Товариства цивільних інженерів – від його заснування і до закриття. Був одним із засновників Київської школи десятників з дорожньої і будівельної справи, входив до ради опікунів.
Безсмертний побудував у Києві найважливіші для інфраструктури міста промислові споруди.

Серед них – елеватор на Подолі при млині Лазаря Бродського (нині – книгосховище Національної парламентської бібліотеки, Боричів узвіз, 13), який був частиною великого виробничого комплексу в районі нинішньої Поштової площі. Елеватор було збудовано після пожежі 1906 року. Будівництво завершилося 1909 року. Збудована в стилі модерн, будівля елеватора має базилікальні риси. Підприємство працювало до кінця громадянської війни. У 1920-му головна будівля й ряд інших були знищені пожежею. З цього часу млин втратив своє значення. Колишній елеватор, зрештою, був пристосований під книгосховище нинішньої Парламентської бібліотеки.

Винний склад був побудований на вулиці Кудрявській, 16. Підприємство засновано 1896 року під назвою «Казенний винний склад № 1». Його будівництво пов'язане з уведенням четвертої казенної (державної) монополії, впровадження якої почалося 1894 року. Міністерство фінансів Російської імперії придбало дві приватні садиби по вулиці Кудрявській, і після знесення існуючих старих будинків та викорчовування саду тут за проектом інженера В. Безсмертного в стилі історизму було зведено комплекс заводських будівель.

У 1898 році на вулиці Кирилівській, 98 збудували маслобійний завод Лур'є на Подолі (наразі – Київський комбікормовий завод). Завод було оснащено нафтовим двигуном потужністю 140 к. с., тут працювало 45 робітників. Головною продукцією заводу була олія – лляна, кокосова, конопляна та рижієва. Щодо архітектури, то це була доволі утилітарна споруда, яких чимало доводилося проектувати В. Безсмертному. 
Ним також побудовані майстерні при виправному арештантському відділенні на бульварі Тараса Шевченка, 27 (нині – професійно-технічна школа). 
Велике значення для розвитку міста мало також створення в Києві першого в Російській імперії електричного трамваю (1892 р.). 

Архітектор Безсмертний проектував електростанції для трамвая на Набережному шосе, 2 та освітлення Андріївської вулиці. За його пропозицією було закладено паркову Петровську алею, котра досі зберегла свою назву. Частина колишнього Царського саду, що прилягала до Купецького зібрання, виявилася відрізаною від основного зеленого масиву, отже, виникла необхідність з'єднати їх мостом. Спочатку збудували інженерну споруду – віадук Безсмертного із балок і прогонів. 

Потім за проектом Є. Патона (згодом – видатного вченого) споруджено міст із легких металевих ажурних конструкцій. Петровська алея була улюбленим місцем прогулянок киян і гостей міста. 
Безсмертний проводив роботи з укріплення схилів Дніпра на місці першого фунікулера, спорудженого в 1902–1905 роках на Володимирській гірці. Без цих робіт побудова фунікулеру була б неможливою.
Серед громадських будинків архітектором зведені: школа для глухонімих на вулиці Макарівській (нині – Пугачова), будинок товариства Червоного Хреста, корпуси Кирилівської лікарні (гінекологічний та хірургічний), будинки Київського товариства взаємного кредиту та Казенної палати і Казначейства на Львівській площі, 14. Фасад будинку Казенної палати було пишно декоровано, споруда мала великий купол. Під час війни будинок зазнав сильної пожежі. Від колишньої краси нічого не залишилося.
На початку ХХ ст. архітектор В. Безсмертний у чині статського радника служив у будівлі «присутственних місць», зведеній у 1854–1857 роках на Софійській площі за проектом архітекторів К. Скаржинського, М. Іконникова та І. Штрома в стилі пізнього класицизму. У 1908 році у зв’язку з розширенням штату чиновників за проектом Безсмертного було надбудовано 4-й поверх споруди. У 1980-х роках її було реконструйовано. Тепер тут містяться адміністративні установи. 
Як член будівельної комісії, київський архітектор В. А. Безсмертний консультував будівництво Політехнічного інституту, Міського музею товариства старовини й мистецтв, банків, гімназії. 

17 травня 1912 року губернський інженер В. Безсмертний у присутності членів Товариства охорони пам’яток старовини й мистецтва А. Мердера і С. Вельміна здійснив попередній, а 23 травня – детальний огляд Золотих воріт. Комісія у своєму висновку записала: «У різних місцях споруди кладка настільки занепала, що обсипається сама собою, утворюючи біля основи стін цілі осипи, одна з пілястр відділяється від стіни великою щілиною, те ж явище помічається ще в трьох виступах стіни. Біля стін виросли дерева, коріння яких можуть бути шкідливими для фундаменту споруди, а листя їх підтримує в ньому вогкість. Контрфорси біля східної стіни просіли, вкрилися тріщинами і не виконують покладених на них функцій. Дошка з написом (ймовірно, з часів К. Лохвицького) не читається». Комісія пропонувала встановити запобіжні навіси над найбільш слабкими пошкодженими частинами і здійснити флюатірування (покриття безбарвним водотривким складом) збережених частин пам'ятки.
Коли почалася Перша світова війна, В. Безсмертний на певний час залишив рідне місто, переїхав до Одеси, де працював у будівельному технікумі. Незабаром був запрошений на викладацьку роботу в Політехнічний інститут Києва. В автобіографії писав, що він «жонатий, на утриманні дружина і сестра дружини, дочка».
Безсмертний понад 40 років постійно мешкав на вулиці Ярославів Вал, 28. Цей будинок зберігся, але зазнав значних перебудов.
Архітектор брав участь у технічній секції Київського губкомунвідділу, був технічним інспектором, міським інженером і неухильно стежив за дотриманням правил забудови. У творчості В. Безсмертного проявилися характерні для цього періоду перехідні риси від історизму до модерну, властиві архітектурі Києва початку XX ст. Він помер 6 жовтня 1940 року і похований на Лук'янівському кладовищі (ділянка № 13-1, ряд 1, місце 8), де майже поряд з ним спочивають видатні зодчі О. Кобелєв, О. Вербицький, П. Альошин, О. Неровецький.

Володимир Безсмертний в архітектурі Києва

Будинок з котами на вул. Гоголівській, 23
В. Безсмертний побудував цей будинок 1909 року на замовлення полковника Феодора Ягимовського. Будівля зведена в популярному тоді стилі модерн з використанням елементів готики. Серед іншого цю споруду виділяє те, що вона повністю асиметрична. 

Будинок Т-подібний у плані, характерного зеленого кольору, має 4 поверхи з боку вулиці та 5 – з боку двору. На кожному поверсі міститься по дві квартири, що мають незручне планування – деякі з кімнат надто видовжені, а кухні й спальні мають лише по одному вікну, тому недостатньо освітлені. Усі вікна та балкони будівлі оформлені по-різному.

Будівля вирізняється багатим і незвичним декором фасаду: поміж своєрідного пластичного оздоблення містяться зображення численних химер та чоловічих маскаронів. Вхід прикрашають фігури сов, а краї великого напівкруглого вікна на першому поверсі – барельєфи котів із зеленими очима та червоними ротами, від яких і походить поширена назва будинку. 

Вважалося, що сови є символом мудрості, а коти охороняють затишок і добробут будинку від злих намірів чорта, фігура якого увінчує архітектурну композицію входу до будинку.

У будівлі мешкало чимало відомих людей. Зокрема, у 1920-х роках тут у квартирі № 5 жив відомий український історик та етнограф Микола Левченко. А в 1917–1920 роках будинок був помешканням для всесвітньо відомого українського вченого-механіка Степана Тимошенка.

Будинок з ірисами на вул. Ю. Іллєнка, 8

У 1910–1911 роках на вул. Великій Дорогожицькій, 44 (за тодішньою нумерацією) на замовлення Миколи Степановича Грабара, голови Київського окружного суду, члена ради старшин Київського судового зібрання, члена Київського губернського лісоохоронного комітету, голови комітету Рубежівської колонії для малолітніх правопорушників, батька відомого історика середньовічного і візантійського мистецтва Андре (Андрія Миколайовича) Грабара В. Безсмертний споруджує будинок у стилі модерн. Уже в 1918 році родина Грабарів мешкала за іншою адресою, а будинок використовувався як прибутковий.
З приходом більшовиків особняк націоналізували. У ньому містилися: дитячий будинок № 22 (1921–1934), трудова школа № 61 імені Івана Франка (1922–1925), Українське відділення Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном (1934–1941), Інститут використання газу в комунальному господарстві й промисловості АН УРСР (1949–1962) та інші установи.
У 1930-х роках особняк перепланували. Сьогодні будівля перебуває в занедбаному стані.

На території садиби були розташовані будинок, флігель, сад, господарське подвір'я і невеликий газон перед фасадом, відокремлений від вулиці ґратчастим огородженням. Поряд із брамою стоїть двірницька.

Будинок збудовано в стилі модерн. Архітектурна композиція споруди асиметрична. Декорований як чоловий фасад, так і причілок. Лівий торець будинку – глухий. Будинок оформлено ризалітами, гранчастим еркером і балконами різної форми. На розі другого поверху на конічну консоль, оздоблену ліпленими квітами, спирається круглий балкон. Балкони прикрашені витонченими металевими огорожами. Фасад декорований рослинним орнаментом у різних варіаціях. Широкий білий міжповерховий пояс трансформується у лиштви й наріжний орнамент будинку. Вхід виділений ризалітом з вітражним вікном, над яким розташовано декоративний елемент у вигляді жіночої голови. 

Над парадними дверима розміщено композицію з ірисів – рослинне оздоблення характерне для стилю модерн, власне завдяки чому будинок і дістав свою назву.

Дохідний будинок на вул. П. Сагайдачного, 10/5

Побудований у 1898–1899 роках. У той час вулиця носила назву Олександрівська. В оформленні фасаду використано елементи візантійського, романського та класичного стилів. 

Хірургічний та гінекологічний корпуси Кирилівської лікарні 

Кирилівська лікарня в Києві була заснована ще в кінці XVIII ст. на території Кирилівського чоловічого монастиря. Активне будівництво на території лікарні понад 20 гектарів відбувалося наприкінці ХІХ ст. Серед іншого, у 1897 році будується і хірургічний та гінекологічний корпуси за проектом В. Безсмертного. 

Прибутковий будинок по вул. Січових Стрільців, 42

Близько 1910 року В. Безсмертний зводить у стилі модерн прибутковий будинок на замовлення потомственної почесної громадянки Є. Томіліної. У радянський час будинок став багатоквартирним. 

Прибутковий будинок О. Андре по вул. Січових Стрільців, 40

Розташований на розі вулиці Січових Стрільців та Бехтерівського провулку. Побудований 1913 року в стилі модерн. У радянський час став багатоквартирним, а вже в час незалежної України в ньому мешкала відома співачка Раїса Кириченко.

Вознесенський міст

У 1896 році на Підвальному провулку (зараз – вулиця Кудрявська) було збудовано спиртовий завод (нині будівля № 16, у даний час не функціонує). 
Як тільки завод почав працювати, постало питання розвантаження вулиці з боку Львівської площі. Вантажні візки, що стояли біля складів у черзі за продукцією, створювали великі проблеми з рухом. Вони перекривали всю вулицю, а при розвороті й зворотному русі вози з крихким вантажем постійно створювали затори. З'явилася ідея, що вантажний рух поряд з винними складами має бути одностороннім. Але тодішня вулична інфраструктура такої можливості не передбачала. До того ж Кудрявська вулиця робила біля складу крутий поворот і переходила в настільки ж вузький Підвальний провулок, що впирався в глухий кут – точніше, у верхів'я Вознесенського яру, по дну якого спускалася однойменна вулиця.

Володимир Безсмертний знайшов вирішення цієї проблеми, зробивши проект моста-віадука через Вознесенський яр. Цей міст з'єднував Підвальний провулок з досить широким Вознесенським узвозом, завдяки чому вантажні візки один за одним, заїжджаючи з боку магістральних вулиць (Січових Стрільців та Великої Житомирської) по Кудрявській, потім виїжджали на ті ж магістральні вулиці по Вознесенському узвозу. Трохи пізніше, коли в Києві з'явився електрифікований транспорт, на мосту була розташована службова трамвайна лінія.
Така розв’язка була збудована в 1897 році. Створенням моста керував інженер Володимир Безсмертний, за проектом якого був побудований завод.
Якість вирішення проблеми інженером-архітектором Безсмертним засвідчує те, що автомобілі їздили по мосту аж до 2001 року, після чого його зробили пішохідним. Зараз міст потребує капітального ремонту, прохід та проїзд по ньому закриті.

Євгенія Кудрявцева,
завідувачка 
науково-дослідного відділу фондів 
Музею історії Десятинної церкви;
Олег Ричок,
старший науковий співробітник
науково-дослідного відділу фондів
Музею історії Десятинної церкви

Джерела та література
Бєломєсяцев А. Б., Єрофалов Б. Л., Ієвлева В. П., Кальницький М. Б., Рондель-Пермінова Н. М., Сидорова О. І., Скібицька Т. В. 2012. Забудова Києва доби класичного капіталізму. Київ.
Вишневський В. І. 2000. Антропогенний вплив на Дніпро в межах Києва. Містобудування та територіальне планування, 5, с. 75–99.
Гаврилюк Л. О., Денисенко Г. Г., Катаргіна Т. І., Титова О. М., Пархоменко М. Т., Федорова Л. Д., Чешко В. М. 2007. Пам’ятки історії та культури України: Каталог-довідник, 2, Київ.
Голубин Ю. 1917. Река Днепр у г. Киева, 1, Київ.
Закревский Н. Н. 1868. Описание Киева, 2, Москва.
Кальницкий М. Б. 2012. Еврейские адреса Киева. Путеводитель по культурно-историческим местам. Київ.
Малаков Д. В. 2013. Архітектор Безсмертний. Доцільність і естетика. Київ.
Kiev-foto.info.