Київ палеолітичний

Submitted by admin on Wed, 05/27/2020 - 17:25

Офіційною датою заснування Києва, за загальновідомою легендою, є 482 рік. Коли полянський князь Кий, його брати Щек і Хорив, а також їхня сестра Либідь на київських пагорбах вперше заклали місто [Івакін 1982, с. 19]. З приводу дати та часу заснування Києва, а також його «батьків» існує багато думок і гіпотез, а час заснування міста варіюється від I ст. до IX ст. нашої ери.

Проте унікальний біотоп Київського Правобережжя слугував для людей «домівкою» зі значно раніших часів. Від поселень раннього залізного віку та трипільських протоміст до мезолітичних та пізньопалеолітичних стоянок. Саме про останні, а передусім про Кирилівську стоянку, і піде мова в цій короткій статті.

Кирилівська стоянка була відкрита й досліджувалася видатним українським археологом Вікентієм Хвойкою у 1893–1900 роках. Пам’ятка була розташована на вулиці Кирилівській, 59–61, на території відкритого кар’єру цегляного заводу. Місцем стоянки була частина берегової височини, що оперізувала долину Дніпра. Ця височина була перерізана двома глибокими ярами, між якими тягнувся мис завдовжки близько 250 метрів і 50 метрів завширшки в основі [Шидловський, Прядко 2011, с. 68]. Пам’ятка була виявлена на значній глибині. Її утворювали два потужні шари, верхній – на глибині 13–14 метрів і нижній – 19–22 метри [Хвойко 1901, с. 28].

На стоянці було знайдено рештки мамонтів (67 особин, за підрахунками нижніх щелеп), кісток носорога, лева, печерного ведмедя [Борисковский, Праслов 1964, с. 31], крем’яні уламки та знаряддя праці.

У нижньому шарі знайдено кістки мамонта, а також 250 фрагментів кременю, серед яких виділяються різці, кінцеві скребла та декілька випадкових знарядь невстановленої форми, відщепи від різців, нуклеоподібні різці, пластини й відщепи зі слідами використання і без них. Кістки мамонта із залишками вогнищ залягали у вигляді декількох скупчень завтовшки 40–50 см, що є, як вважають, ознакою наявності тут жител типу землянок.

Верхній культурний шар складався з круглих у плані прошарків із залишками вогнищ, знаряддями з кременю (300 екземплярів), кісток печерного ведмедя, вовка, росомахи та гієни. Ці скупчення розміщувалися гніздоподібно й були видовжені в лінію. Їх вважають залишками жител типу яранги, або чума, складених із кісток мамонта. Серед знарядь із кременю визначаються скребла, різці, скобелі, ретушовані пластини та відщепи.

У нижньому шарі знайдено два уламки бивня мамонта, орнаментовані заглибленими лініями, малюнок яких нагадує орнаментальний сюжет «драбинки». Найвідомішою знахідкою є бивень, прикрашений орнаментами, серед яких вбачають зоо- або антропоморфні зображення [Борисковский 1953, с. 161].

До нашого часу дійшли тільки два із чотирьох знайдених оброблених бивнів мамонта. Проте зберігся опис двох утрачених бивнів за авторством Вікентія Хвойки:

«Бивень мамонта с продольным желобком. Это довольно большой бивень молодого мамонта, 170 стм. длины и 38 стм. вокруг толстого конца. Вдоль бивня, на внутренней стороне его кривизны, начиная от толстого конца и не доходя приблизительно на одну треть всей длины до острого конца – выдолблен трехсторонний желобок, имеющий в разрезе 4–5 стм. ширины и 1–3 стм. глубины. Дно желобка, особенно в широкой части, вытерто, как-бы сглажено, а на боках видны сверху следы долбления небольшим кремниевым орудием…

Другой обломок бивня мамонта с нарезками, очевидно, немного больше первого (21,5 стм. длины и 6 стм. ширины в самой широкой части). На одной стороне две длинные (7–7 стм.), почти что параллельные черты, между которыми поперек нарезано 9 маленьких черт, идущих от одной продольной черты и немного не доходящих до другой...» [Біленко, Радієвська 2010, с. 38].

На жаль, на сьогоднішній день колекція знахідок з Кирилівської стоянки є неповною і фрагментарною. Основний фонд зберігається в Національному музеї історії України, частина – у Музеї історії міста Києва, частина колекції знаходиться в Москві та Петербурзі, а також у Франції. Велику частину фонду, переважно крем’яні вироби, було втрачено під час Другої світової війни, в евакуації. А деякі знахідки було вкрадено та знищено ще під час розкопок Вікентія Хвойки через те, що місцеве населення вважало кістки мамонта цілющими.

Під час дослідження стоянки В. Хвойка користувався передовими на той час методами розкопок. Він звертав увагу на горизонтальне розташування знахідок, вів розкопки широкою площею, фіксував усе на плані, у тому числі й стратиграфію шарів. Знахідки знімалися не відразу, а на деякий час залишалися на місцях у тому самому положенні, у якому вони були знайдені.

В. Хвойка помилково датував стоянку як міжльодовикову, найдавнішу в Російський імперії, спираючись на глибоке залягання шарів. З таким датуванням пам’ятки не погодився Ф. Вовк, який за стилістичним зображенням, технікою нанесення малюнків на бивнях мамонта та типологією крем’яних знарядь відносив нижній культурний шар до мадленського часу (15–8 тис. р. до н. е.) [Колеснікова 2007, с. 81]. Датування Федора Вовка знайшли своє підтвердження під час пізніших досліджень П. П. Єфименка, П. Й. Борисковського та І. Г. Шовкопляса, які, незалежно один від одного, проводили аналіз матеріалу [Шидловський, Прядко 2011, с. 68]. Пізніше радіовуглецевий аналіз, проведений в Оксфордській лабораторії, підтвердив висновки дослідників. Нижній шар стоянки було датовано 19200 ± 250 років [Радієвська, Біленко 2010, с. 38].

Згодом, у 1903 році, В. Хвойка фіксував палеолітичні рештки і на схилах Батиєвої гори та в гирлі глибокої балки Протасового Яру, що впадає в долину р. Либідь. Так, на глибині близько 16 м від поверхні дослідник знайшов кістки мамонта разом із крем’яним інвентарем та залишками вогнищ. Але ця пам’ятка, на жаль, не була вчасно досліджена та була знищена під час будівництва [Колеснікова 2007, c. 43].

Важливість Кирилівської стоянки та внеску Вікентія Хвойки в українське палеолітознавство і археологію складно переоцінити. Незважаючи на численні помилки й недоліки, що супроводжували перший досвід Хвойки в археології, він уперше запровадив провідні на той час методи розкопок широкими площадками, з повною фіксацією всіх знайдених предметів на плані. Ця методика набула поширення лише півстоліття потому, у середині ХХ ст. Саме з часу відкриття Кирилівської стоянки розпочався якісно новий етап вивчення українського палеоліту – коли археологічні пам’ятки, відкриті на території України, стали всесвітньо відомі в наукових колах, а до їх вивчення почали долучатися фахівці різного профілю. Загалом дослідження Вікентія В’ячеславовича Хвойки Кирилівської стоянки можна розглядати як початок формування джерелознавчої бази, що поклало початок формування вітчизняного палеолітознавства.

Ілля Ткаченко
старший науковий співробітник
науково-дослідного відділу
виставкової роботи МІДЦ

Джерела та література

  1. Івакін, Г. Ю. 1982. Оповіді про стародавній Київ. Київ.
  2. Шидловський, П. С., Прядко, Д. Ю. 2011. Пізній палеоліт Київського Правобережжя. Археологія і давня історія України. Київ, с. 68–85
  3. Хвойко, В. В. 1901. Каменный век Среднего Приднепровья. Труды XI Археологического съезда, 1. Москва, с. 27–38
  4. Борисковский, П. И., Праслов, Н. Д. 1964. Палеолит бассейна Днепра и Приазовья. Москва, с. 37–41
  5. Борисковский, П. И. 1953. Палеолит Украины. Материалы и исследования по археологии СССР, 40. Москва; Ленинград.
  6. Біленко, М. М., Радієвська, Т. М. 2010. Вікентій В'ячеславович Хвойка та його внесок у дослідження давньої історії України (до 160-річчя від дня народження). Київ, с. 30–43.
  7. Колеснікова, В. А. 2007. Вікентій (Чеслав) Хвойка. Сторінки наукової біографії. Київ
  8. Радиевская, Т. Н., Беленко, Н. Н. Первый археологический опыт В. В. Хвойки. Материалы Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В. В. Хвойки 5–8 октября 2010 года. Киев; Санкт-Петербург, с. 32–41.
Категорию: 
Прогулянки