Керамічні світильники (за матеріалами досліджень Десятинної церкви)

Світильники були розповсюджені всією територією Київської Русі серед усіх верств населення. Використовували різноманітні освітлювальні прилади, з-поміж яких дослідники виділяють залізні тримачі для скіпок, керамічні світильники та свічники [Розенфельдт 1997, с. 10]. У храмах були поширені різноманітні металеві та скляні підвісні світильники [Архипова 2019, с. 17]. Уперше давньоруські освітлювальні прилади як окрему категорію вжиткових речей було розглянуто на межі ХІХ–ХХ ст. І. Хойновським та А. Ертелем. Пізніше аналогічні речі досліджували М. М. Воронін, Б. О. Рибаков, М. К. Каргер, П. П. Толочко [див.: Сушко 2012, с. 54–55]. Систематизацію та типологізацію світильників здійснили Г. Г. Мезенцева [Мезенцева 1973, с. 72–77], М С. Сергєєва [Сергєєва 1995а, с. 77–92; 1995в, с. 120–130] та Р. Л. Розенфельдт [Розенфельдт 1997, с. 10–12]. Типологію керамічних освітлювальних приладів за матеріалами Києва дослідила А. О. Сушко [Сушко 2012, с. 54–62].

Світильники, які було виявлено під час досліджень території першого мурованого храму, зберігаються у фондах НМІУ в колекції «Десятинна церква», куди включено матеріали, зібрані експедиціями В. В. Хвойки 1907–1908 рр., Д. В. Мілєєва 1911 р., Т. М. Мовчанівського 1936–1938 рр., М. К. Каргера 1939 р. [Стрельник 1996, с. 93].

Загалому колекції нараховується 84 фрагменти освітлювальних приладів, які розподілено на групи відповідно до типології за А. О. Сушко.

Виділений дослідницею тип 1 репрезентовано невеликими мисочками [Сушко 2012, с. 55], але з огляду на те, що вони не відрізнялися від столового посуду, відносити ці вироби до світильників можна лише за умови наявності слідів кіптяви на внутрішній поверхні. Серед матеріалів з колекції Десятинної церкви таких речей не виявлено.

 Світильник-мисочка. м. Київ, вул. Житомирська, 2

Тип 2 представлено одноярусним світильником низьких пропорцій із циліндричною пустотілою ніжкою відкритого типу, до якої кріпиться блюдце [Сушко 2012, с. 55].

Одноярусний світильник. м. Київ, вул. Оболонська, 6–8

Тип 3 репрезентовано двоярусними світильниками зі зрізано-конічною або циліндричною пустотілою ніжкою відкритого типу, до якої прикріплено два блюдця [Сушко 2012, с. 59]. Піддони світильників часто прикрашали лінійним орнаментом. В одному випадку на ніжці під нижнім блюдцем було зроблено три отвори діаметром 1 см. М. К. Каргер свого часу виділив їх в окрему групу, назвавши «світильниками київського типу» [Каргер 1958, с. 451], хоча аналогічні речі притаманні обширним територіям Середнього Подніпров’я [Мезенцева 1973, с. 72–73].

Двоярусний світильник. м. Київ, вул. Володимирська, 8

До типу 4 відносяться закриті світильники, від яких у колекції «Десятинна церква» збереглося лише 2 фрагменти [Сушко 2012, с. 59–60]. Ці освітлювальні прилади мали вигляд конічного опуклобокого резервуара закритого типу, що мав два отвори: великий для освітлення та маленький для забезпечення тяги повітря. М. К. Каргер при характеристиці аналогічних речей послуговувався терміном «ліхтар» [Каргер 1958, с. 451].

Світильник закритого типу. м. Київ, вул. Ярославський проспект, 3/1

Основний час побутування освітлювальних приладів – ХІІ–ХІІІ ст. У цей період вони були розповсюджені по всій території Київської Русі, і трапляються не лише на городищах, але й на неукріплених поселеннях [Розенфельдт 1997, с. 12].

Варто зауважити, що в побуті як світильники вторинно могли використовувати нижні частини та стінки розбитих горщиків. Народознавчі студії засвідчують, що освітлювальними приладами могли слугувати будь-які округлобокі предмети, навіть овочі, у які можна було налити олію [Сивак 2015, с. 938]. Застосування фрагментів посуду для освітлювання приміщень зафіксовано і в художніх творах, що постають етнографічним джерелом для вивчення окремих аспектів сільського побуту. Зокрема, у «Сорочинському ярмарку» М. В. Гоголя зазначається: «<…> обыкновенная малороссийская светильня, состоящая из разбитого черепка, налитого бараньим жиром» [Гоголь 1979, с. 30]. Це вказує на масове використання подібних речей у народному побуті. Археологічно зафіксувати такі каганці досить складно, адже звичайні кухонні горщики також мають сліди кіптяви.

Незважаючи на те, що керамічні світильники набули популярності не лише у великих містах, але й на неукріплених поселеннях, заклавши традиції подальшого гончарного виробництва освітлювальних приладів, не варто нехтувати найдешевший і найпоширеніший спосіб освітлення – скіпки. За етнографічними даними, їх виготовляли з різноманітних порід дерева, хоча найчастіше використовували хвойні [Сивак 2015, с. 933–934].

Попри те, що колекція із зібрання НМІУ незначна, а речі фрагментовані, вони демонструють широкий асортимент освітлювальних приладів, якими послуговувалися мешканці давньоруського Києва.

Мар’яна Гунь
старший науковий співробітник
Науково-дослідного відділу
історико-археологічних досліджень
Музею історії Десятинної церкви

Джерела та література

Архипова, Є. 2019. Бронзові світильники Десятинної церкви в Києві. OpusMixtum 7, Київ, с. 16–29.

Гоголь, Н. В. 1979. Избранные произведения в 2-х томах, 1, Киев.

Каргер, М. К. 1958. Древний Киев: очерки по истории материальной культуры древнерусского города, 1, Москва; Ленинград.

Мезенцева, Г. Г. 1973. Давньоруські керамічні світильники та свічники. Археологія, 10, с. 72–77.

Розенфельдт, Р. Л. 1997. Осветительные приборы. Рыбаков Б. А. (ред.).Археология. Древняя Русь. Быт и культура. Москва: Наука, с. 10–12.

Сергєєва, М. 1995а. Керамічні світильники та свічники ХІ–ХVІІІ ст. з Київщини. Українське гончарство. Національний культурологічний щорічник за рік 1994, 2, Опішне: Українське народознавство, с. 77–92.

Сергєєва М. 1995. Керамічні світильники Києва. Археологія, 3,с. 123–130.

Сивак В. 2015. Опалювальні та освітлювальні пристрої в інтер’єрі народного житла українців. Народознавчі зошити, 4, Львів, с. 926–942.

Стрельник М. 1996. Керамічні вироби з колекції «Десятинна церква» в НМІУ. Толочко, П. П. (ред.).Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. Київ: АртЕк.

Сушко А. О. 2012. Керамічні світильники з Київського Подолу. Археологія, 4,с. 54–62.