Караваєві дачі

Історична місцевість Караваєві дачі, що розташована між Шулявкою і Відрадним у Солом’янському районі Києва, здавна була заселена людьми.У районі вул. Польової 1958 року було виявлено давньоруське поселення ХІ–ХІІІ століть, а біля сучасної залізничної станції – палеолітичну стоянку (27–19 тисяч років тому). Саме про палеолітичну пам’ятку і піде мова в цій короткій розвідці.

Перші залишки палеолітичної доби – розщеплений кремінь і кістки – були знайдені тут 1958 року київським краєзнавцем Л. О. Клевцовим у змішаному шарі лесу. Пізніше місце знахідки оглянули археологи Ю. Г. Колосов і Д. Я. Телегін, які також зібрали кілька крем’яних сколів та підтвердили їх палеолітичний вік. Проте повноцінне дослідження не було розпочато через недостатню кількість матеріалу. Та й належного висвітлення в літературі цей факт також не набув, окрім короткої замітки в газеті «Вечірній Київ» за авторством Дмитра Телегіна [Телегін 1960].

Більш докладно пам’ятку дослідив М. І. Гладких, він же зробив і докладний опис більшості матеріалів стоянки. М. І. Гладких ще раз підтвердив палеолітичний вік знахідок, проаналізувавши умови їх залягання та результати прожарювання кісток.

Палеолітична пам’ятка Караваєві дачі розташована на правому березі річки Либідь, на перехресті вулиці Ушинського та Чоколівського бульвару, на місці сучасного шляхопроводу, під час будівництва якого топографія місцевості зазнала суттєвих змін. До початку будівельних робіт у долину Либіді в цьому місці впадав вузький каньйоноподібний яр, відокремлений від річкової долини вузьким і довгим останцем. Біля переїзду через залізничну колію, який у той час проходив по її поверхні, цей яр закінчувався двома виступами у вигляді мисів. Лівий виступ – це кінцева частина останця, обмеженого з однієї сторони яром, з другої – долиною річки. Правий, значний за площею, поступово переходив у плато. З одного боку він обмежувався яром, з другого – улоговиною на місці Чоколівського бульвару, по якій проходив шлях до переїзду. Під час будівництва шляхопроводу лівий мисоподібний виступ був цілком зрізаний до рівня долини річки, яка збільшилася за рахунок площі, зайнятої яром. Була також знята верхня частина правого мису яру до рівня вулиці Ушинського, унаслідок чого утворилася штучна тераса заввишки 10–15 метрів на площі між Чоколівським бульваром та тодішнім колгоспним ринком на вулиці Ушинського. Зрушений ґрунт використали для підвищення поверхні на місці улоговини по Чоколівському бульвару. На терасі та нижче її по схилу, а також у долині річки до залізничної колії траплялися палеолітичні залишки. Їх походження можна пов’язувати з верхніми частинами лесів берегового схилу річки Либіді [Гладких 1972, с. 85].

Також були простежені фауністичні залишки на протилежному боці Чоколівського бульвару, вище по схилу, поблизу його переходу в плато, за 100–150 метрів від перших знахідок Л. О Клевцова. Під час будівництва стадіону краєзнавець Є. А. Ірицький помітив кістки у викопаній для встановлення стовпа ямі, що залягали в лесі на глибині не менше ніж 2 метри від рівня поверхні та належали зубру (уламки лопатки та гомілкової кістки) [Гладких 1972, с. 86].

Михайло Гладких опублікував комплекс крем’яних виробів з 28 екземплярів, крім того, у Наукових фондах Інституту археологіїНАН України було виявлено ще три вироби з шифром «Караваєві Дачі» з розвідок Ю. Г. Колосова та Д. Я. Телегіна 1961–1962 років [Шидловський, Прядко 2011, с. 78]. Сировиною слугував жовновий кремінь двох сортів – 24 вироби було виготовлено з прозорого кременю доброго ґатунку, темно-сірого кольору різних відтінків, ще три – з кременю гіршої якості, непрозорого, світло-сірого кольору з украпленнями.

Серед них М. І. Гладких визначає 2 нуклеуси, 7 уламків, 13 відщеп, 3 пластини та по 1 різцю та різцевому відщепу. За умовами залягання знахідок у верхній частині лесових відкладень дослідник відносить комплекс до пізньопалеолітичного часу. Пізніше, судячи з техніки обробки матеріалу та за загальними характеристиками технологічних особливостей комплексу, його віднесли до граветського часу (27–19 тисяч років тому) [Шидловський, Прядко 2011, с. 78].

Разом з пізньопалеолітичним матеріалом М. І. Гладких окремо відзначає один великий відщеп (9 смзавдовжки по осі сколювання), який джуе відрізняється від інших крем’яних виробів.

Покритий патиною та частково жовновою кіркою, він відрізняється архаїчною технікою та, найвірогідніше, відноситься до більш давнього ранньопалеолітичного часу. Однак відщеп було знайдено на поверхні долини Либідь, тож його стратиграфічне положення встановити було неможливо. Утім, він може вказувати на те, що територія Києва була заселена і в більш ранній час.

Загалом же, незважаючи на те, що пам’ятку було зруйновано під час будівництва, є надія, що на території Караваєвих дач збереглися ділянки незруйнованого культурного шару, які можна буде дослідити в майбутньому.

Ілля Ткаченко
старший науковий співробітник
науково-дослідного відділу
виставкової роботи

Джерела та література

1. Телегін Д. Я. 1960. До Інституту прийшов краєзнавець, Вечірній Київ, 27 січня 1960 р.

2. Гладких М. І. 1972. Палеолітичне місцезнаходження Караваєві Дачі у Києві, Археологія, 7, с. 84–87

3. Шидловський П. С., Прядко Д. Ю. 2011. Пізній палеоліт Київського Правобережжя, Археологія і давня історія України, с. 68–85.