Маріїнський палац – перлина архітектури Києва

У мальовничому куточку Києва, на Дніпровських схилах у старовинному парку, розташований Маріїнський палац – одна з архітектурних окрас української столиці.

Маріїнський палац

Саме Маріїнський палац, який ще називають Президентським, представляє Україну на міжнародному рівні як державна резиденція.

Вигляд Маріїнського палацу з висоти пташиного лету

Палац збудовано 1744 року за проектом Франческа Бартоломео Растреллі (1700–1771) – архітектора італійського походження.

Архітектор Бартоломео Растреллі

У 16-річному віці він з родиною переїхав до Росії. Після навчання у Європі (1725–1730) став придворним архітектором. По-справжньому талант Растреллі розкрився при сходженні на престол імператриці Єлизавети Петрівни. Архітектор виконував величезний обсяг робіт. У цей час він побудував численні міські палаци й приміські садиби – палац Воронцова, Строгановський палац, завершив будівництво Анічкова палацу та ін. Під час свого відвідання Києва у 1744 році Єлизавета прийняла рішення спорудити в місті палац – київську резиденцію для імператорської сім'ї. Місце вона обрала з видом на Дніпро, неподалік від Печерської Лаври, і доручила будівництво придворному архітектору Растреллі за зразком палацу, який він проектував для Олексія Розумовського – фаворита імператриці. У 1750 році почалося зведення палацу в стилі бароко. Будівництвом керував зодчий Іван Мічурін. Йому допомагали відомі на той час архітектори – М. Васильєв, П. Неєлов, М. Сальніков та інші. Будували Царський палац у Києві протягом п'яти років. І хоча офіційним роком закінчення будівництва вважається 1755 рік, повністю оздоблювальні роботи завершилися лише на початку 1760 року – за Катерини II. У кінці ХVIII cт. роботи з оздоблення інтер’єрів та благоустрою території продовжилися під керівництвом відомого київського архітектора А. Меленського і повністю завершилися на початку ХІХ ст. Палац являв собою композицію з трьох корпусів – двоповерхового центрального та двох бічних одноповерхових флігелів. Перший поверх палацу був кам'яним, у ньому містилися службові приміщення; у лівому флігелі проживала прислуга, а у правому містилися кухня, пекарня, кондитерська. На другому дерев'яному поверсі розташовувалися 28 парадних кімнат, прикрашених різнокольоровими шпалерами в позолочених рамах, з печами, облицьованими синім кахлем, підлога була зроблена з цінних порід дерева. Житлові приміщення обставлено високохудожніми меблями й прикрашено численними дзеркалами.

Окрасою цього архітектурного ансамблю був сад (заснований Петром I) з теплицями та оранжереями.

Наприкінці ХVIII – на початку ХІХ ст. палац був резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії, першим з яких був Петро Румянцев.

Генерал-губернатор Лівобережної України Петро Рум’янцев

У 1787 році (із січня по квітень) у Маріїнському палаці, по дорозі до Криму, зупинялася Катерина II (вона була першою царською особою, яка жила в палаці). До її приїзду з Москви привезли меблі, картини, у деяких кімнатах шпалери замінили на шовкові, що додало інтер'єру багатого вигляду. Під час перебування Катерини II проводилися розкішні прийоми, влаштовувалися феєрверки, бали та маскаради. З 1789 року в одному з флігелів палацу проводилися театральні вистави.

Маріїнський палац мав досить складну історію. Правий флігель палацу згорів на початку 1812 року, а після війни в палаці було розміщено лазарет для полонених французів. Ще одна пожежа 1819 року знищила другий поверх з усіма парадними кімнатами, зробивши його непридатним для проживання. Те, що залишилося в палаці, було в жалюгідному стані, ці приміщення віддали під казарми, а в 1835 році – в оренду Акціонерному товариству мінеральних вод. Центральне приміщення було переобладнано в зал з десятьма ваннами, наповненими цілющою лаврської водою, та кімнати для прийому вод, а флігелі – у кімнати для гостей. Заклад діяв там до 1860-х років.

У 1867 році імператор Олександр II доручив відновити Царський палац академіку архітектури Карлу Маєвському (1824–1897).

Архітектор Карл Маєвський

Він був автором багатьох будівель у Петербурзі та Москві, почесним членом Археологічного товариства, удостоєним цього звання за дослідження Софійського собору в Києві. За участю інженера Аманда Струве (1835–1898) палац було заново відбудовано. Маєвський не мав авторських креслень Б. Растреллі, але почав відновлювати фасади відповідно до духу растреллівської архітектури, насичуючи їх багатими бароковими пластичними та скульптурними формами – їх було прикрашено новими архітектурними деталями, відновлено скульптурні композиції.

Скульптурна композиція на центральному фасаді

Інтер'єри перероблені в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Замість згорілого дерев'яного збудували кам'яний другий поверх. Над центральним об'ємом надбудували приміщення, у якому розмістився великий танцювальний зал, а поряд – царські покої. У цокольному поверсі створено приміщення для почту. До фасаду палацу з боку парку було прибудовано терасу. Імператриця Марія Олександрівна, дружина Олександра II, зробила великий внесок у відбудову київського Царського палацу та в оформлення його інтер'єрів. Окрім того, за її бажанням на власні кошти з південного боку було розбито великий парк.

Маріїнський парк

У 30-х роках ХХ ст. він став називатися Маріїнським (як і палац). У 1870 році відновлення палацу та його реконструкція були закінчені, дата 1870 рік позначена в картуші фасаду.

У 1915 році в палаці оселилася Марія Федорівна – вдова імператора Олександра III, яка протягом двох років займалася організацією санітарних поїздів, госпіталів та санаторіїв для поранених (існує версія, що саме на честь неї палац було названо Маріїнським).

Після 1917 року для Маріїнського палацу настали найважчі часи. У добу визвольних змагань найбільших пошкоджень зазнало внутрішнє оздоблення: меблі, картини, світильники були знищені, решта цінностей розграбована. У ці часи в Маріїнському палаці перебували різні військові та державні установи:

• квітень–жовтень 1917 року – Київський комітет РСДРП, Київська Рада робітничих земств, Ревком;
• грудень 1917 – січень 1918 року – міністерства УНР;
• 1918 року – до палацу повернулися «більшовики». Тут розмістилося військове командування, штаб та сумнозвісна ЧК. Палац став в’язницею, тут чекісти вершили своє «правосуддя», а парк поряд із палацом перетворився на місце розстрілів і поховань;
• 1919 рік – у палаці ненадовго розташувалися військові штаби частин робітничо-селянської Червоної армії. Тут же перебував комендант Києва Микола Щорс;
• 1920 рік – Штаб Київського військового округу.

У радянські часи впродовж 1920–х років у Маріїнському палаці розміщувалися Землеупорядний технікум, Київський сільськогосподарський музей і Постійна промислова виставка. Після переведення в 1934 році столиці УРСР до Києва в палаці до 1939 розміщувався ВУЦВК (від 1938 – ВР УРСР), а у квітні 1941 року було розгорнуто експозицію Музею Т. Г. Шевченка, яку евакуювали у зв’язку з початком Другої світової війни до Новосибірська.

Палац дуже постраждав у період Другої світової війни 1939–1945 років: у 1943 році в його центральну частину влучила бомба, яка не розірвалась, але дуже її пошкодила. У 1945–1949 роках проводилися ремонтні роботи Управлінням у справах архітектури м. Києва під керівництвом архітектора П. Альошина.

Архітектор Павло Альошин у своєму кабінеті на вул. Великій Житомирській, 17/2

Відтоді палац перебував у підпорядкуванні Ради міністрів і ввійшов до числа об’єктів урядового призначення, де проводилися урочисті прийоми, але залишався без капітального ремонту понад 100 років.

Вигляд на Маріїнський палац з висоти пташиного лету. 1950-і рр.
Фото Георгія Угриновича

Маріїнський палац. 1970-і рр.

Лише у 1979–1982 роках були проведені комплексні ремонтно-реставраційні роботи палацу спеціалістами «Укрпроектреставрації» під керівництвом головного архітектора проекту Ірини Іваненко – ремонт і реставрація фасадів та інтер’єрів палацу, реставрація огорожі й воріт, благоустрій території. Ще до початку робіт були проведені архівні дослідження з історії об’єкту. Зібрані майже всі кресленики Маріїнського палацу і регулярного парку, починаючи з 1745 року до проекту його відновлення у 1946–1948 роках архітектором П. Альошиним. Значну цінність мали виявлені оригінальні креслення, власноруч підписані Б. Растреллі. Під час реставраційних робіт під пізніми монохромними невиразними фарбами інтер’єрів відкрилася дивовижна кольорова гама, багатство позолоти. Кольорове рішення залів не повторювалося. Розкриття первісного вигляду фасадів, доповнення втрачених частин завдяки архівним даним, використання аналогій вітчизняної та західноєвропейської палацової архітектури ХVIII–ХІХ ст. повернули пам’ятці на 90 % історичний вигляд станом на кінець ХІХ ст.

Палац оформлено старовинними меблями, відтворено паркетну підлогу, виготовлену з 11 порід дерева, яка вражає майстерністю та красою малюнка (за цю роботу автори були відзначені Шевченківською премією), реконструйовано ліпнину та позолоту. Інтер’єри прикрашено старовинними картинами відомих художників ХVIII–ХХ ст., а також стилізованими під старовину, у деяких залах збереглися фрагменти настінного живопису, виконаного художником К. Алліауді (1834–1882), підібрано колірні відтінки портьєр, стін, які відтворюють первісний вигляд палацу, старовинні люстри та світильники перемежовуються із сучасними та зробленими під старовину дзеркалами, мармурові сходи – усе це створює обстановку, гідну прийому президентів та вищих чинів держав.

Палац має симетричну композицію. Складається з головного двоповерхового корпусу та одноповерхових бічних флігелів. Білий декор на бірюзових площинах стін, вази на балконах та балюстради парапетів, овальні маски, темно зелені капітелі, статуї Милосердя та Правосуддя на південному фасаді палацу, широкі сходи з двома маршами з боків тераси в середній частині паркового фасаду, вікна, обрамлені наличниками, – усе це додає Маріїнському палацу особливої неповторної краси. На ажурній чавунній огорожі зображено монограму у вигляді літери «М». Кольорова гама палацу і флігелів чудово гармонує зі світлою панорамною даллю і зеленню парку. Упорядкування території виконано на основі креслення, схваленого свого часу Б. Растреллі. Форма фонтанів, малюнок зелених насаджень – традиційні для XVIII ст. Фонтани прикрашено парними скульптурними композиціями – копіями скульптур середини XVIII ст., які зберігаються в музеях країни. Низькі бордюри фонтанів і невеликі скульптурні групи надають порівняно невисокому палацу (16 м) величності й урочистості.

Інтер’єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд. Колорит Білої, Зеленої, Червоної та Блакитної віталень створено на домінуючій ролі одного кольору. Решта кімнат вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Як і в часи Растреллі, у центральній частині палацу розміщується велика Біла зала.

Біла зала

Тут, як правило, в урочистій обстановці проходять зустрічі поважних гостей. Колись ця зала була танцювальною – вона дуже ошатна в поєднанні білого кольору з позолотою. За даними путівників ХІХ ст., парадна зала була прикрашена гербами Києва, Волині та Поділля, а також альфрейними розписами. Меблі зроблені за ескізами академіка Альошина в стилі класицизму, усі люстри та світильники виготовлені на Київському заводі художнього скла. Якщо уважно придивитися до частини світильників із матового скла, то можна побачити профіль імператриці Єлизавети Петрівни. Дуже вдало гармонує з позолотою стін дивовижний паркет. Біла зала поєднується з вестибюлем високими арочними прорізами. Центральну частину будівлі, що звернена до парадного двору, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Ліворуч від Білої зали містяться Червона вітальня та Бенкетна зала.

Бенкетна зала

Її інтер’єр виконаний у стилі класицизму. Праворуч від Білої зали розташована Зелена вітальня.

Зелена зала

Урочистий зелений колір стін гарно поєднується з позолотою ліпних прикрас у верхній частині стін та стелі Цю вітальню можна назвати історичним місцем, оскільки тут у різні часи проходили переговори на найвищому рівні. Кажуть, що зелений колір заспокоює, і сама вітальня оформлена в строгому класичному стилі з добре вираженими античними мотивами.

Палацово-парковий ансамбль Києва – творіння геніальних архітекторів – є одним з найцінніших пам’яток вітчизняної архітектури середини ХVІІІ – другої половини ХІХ ст.

У Києві, крім Маріїнського палацу, немає інших будівель такого типу, які б відповідали нормам міжнародної протокольної практики. Після набуття Україною незалежності в 1991 році Маріїнський палац став офіційною парадною резиденцією Президента (Президентський палац). У Білій залі проводяться саміти, офіційні прийоми на вищому рівні, церемонії вручення державних нагород, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні, інавгурація Президента України. На другому поверсі палацу розташовано 25 зал, кожна з яких виконує свої функції (у Зеленій залі проводять розширені засідання, у Блакитній – спілкуються наодинці глави держав та ін.).

Маріїнський палац є пам'яткою палацової архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 р. № 970, охоронний № 12) та пам'яткою історії національного значення (Рішення київського міськвиконкому від 27.01.1970  р. № 159). Наказом Держбуду № 128 від 2.06.1999 р. Маріїнський палац включено до Державного реєстру національного культурного надбання.

У червні 2007 року почалася чергова реконструкція палацу, яка тривала останні 13 років (2007–2020). Під керівництвом головного архітектора проекту Лариси Цяук було ліквідовано просідання фундаментів, повністю оновлено конструкції даху, облаштовано гідроізоляцію, відновлено фасади та інтер’єр. Усі роботи виконували з використанням креслень і рекомендацій 1980-х років.

16 січня 2018 року почалося нове життя палацу: тодішній президент України Петро Порошенко провів там дипломатичний прийом.

Проте окремі роботи з оздоблення ще тривали. У травні 2019 році в Маріїнському палаці відбувся урочистий прийом з нагоди обрання Президентом України Володимира Зеленського.

З 4 вересня 2020 року Маріїнський палац відкрито для відвідувачів. Тут можна замовляти групові екскурсії для всіх охочих.

Оксана Стець,
старший науковий співробітник
Науково-дослідного відділу виставкової роботи
Музею історії Десятинної церкви

Джерела та література

Звід пам'яток історії та культури України. 2004. Київ. Енциклопедичне видання, кн. 1, ч. 2.

Київ. Енциклопедичний довідник. 1982. Київ.

Киев. История, архитектура, традиции.2011. Київ: Балтія-Друк.

Енциклопедія історії України (Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці.

kievtown.net

hmarochos.kiev.ua

apnews.com.ua