Святошин 100 років тому – останні «свідки» дачного селища

Святошин – один із сучасних київських районів поблизу лісів і озер, де серед панельних будинків радянських часів і нових висоток, що виросли впродовж останніх десятиліть, заховалися кілька дачних будинків – «живих свідків» колишнього великого дачного селища, збудованого на межі ХІХ–ХХ ст.

Назву «Святошин» пов'язують з луцьким князем із чернігівської династії Святославом Давидовичем (християнське ім'я Панкратій, бл. 1080 – 14 жовтня 1143). У 1106 році князь Святослав-Панкратій залишив батьківщину, прийняв постриг та з іменем Микола (на честь святого покровителя Миколая Мирлікійського) провів 36 років у Києво-Печерському монастирі, сповідуючи аскетичний спосіб життя. Залишивши княжий престол, він подарував монастирю значну суму грошей, на які було збудовано Троїцьку надбрамну церкву Лаври та монастирську лікарню. У 1142 році Микола залишає чернече життя і на прохання Великого князя Всеволода повертається до Чернігова мирити братів, які вели міжусобні війни за княжий стіл у Чернігові. Через рік він помер і був похований у лаврських печерах. За життя Микола отримав прізвисько Святоша, а після смерті за подвижницьку діяльність його було канонізовано як преподобного.

Микола Святоша володів хутором на Борщагівці, що розташовувався неподалік історичної місцевості Святий ліс, який пізніше прозвали Святошин. Назва вкоренилася і дійшла до нашого часу.

До XVIІ ст. місцевістю Святошин володіли київські монастирі. А в 1619 році польський король Сигізмунд ІІІ передав святошинські землі у власність міщанам.

Наприкінці ХІХ ст. заможні кияни почали зводити тут дачі, і Святошин перетворився на дачне селище. Фінансовими питаннями й розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин».

Тут було прокладено 20 вулиць і провулків, які ділилися на 450 ділянок. З часу виникнення дачного селища в Святошині ця околиця вважалася своєрідним курортом. Прямий трамвайний зв'язок з містом дозволяв багатьом киянам – представникам «середнього класу» – проводити в цій мальовничій і екологічно чистій місцевості цілий рік, вранці виїжджаючи у справах, а ввечері повертаючись.

Трамвай у Святошині. Листівка початку ХХ ст.

У 1901 році було відкрито залізничну станцію «Святошин».

Залізнична станція «Святошин». Світлина  2017 р.

Крім того, поселення мало власний базар. У 1901 році сюди провели електромережу, а 1912 року проклали телефонну лінію. У 1911-му підприємець Ілля Вільгельмович Штейн збудував кінотеатр, який за роки функціонування змінив кілька назв: з 1917 року називався «Міраж», у 1930-х роках – «Кінотеатр ім. 1-го Травня», під час Другої світової війни – «Експрес», де з квітня по вересень 1943 року демонстрували німецькі фільми. Після війни кінотеатру повернули назву «ім. 1 Травня», а в 1978 році, після ремонту, перейменували на «Екран». У 2010 році кінотеатр закрили через пошкодження фундаменту старої будівлі у зв’язку з функціонуванням новозбудованої станції метро «Житомирська». Після пожежі, що сталася 28 травня 2018 року, будівля кінотеатру – найдавнішого в Києві – і досі стоїть у занедбаному стані.

Кінотеатр «Екран». Світлина 2020 р.

У 1910 році на території дачного селища розташовувалися Пушкінське змішане трикласне училище № 47, комерційне училище Долинської, приватна школа, вечірні класи для дорослих, бібліотека Товариства тверезості, санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського, пошта й телеграф, фотоательє Роштанова, кілька аптек, лазня, бакалійна та інші крамниці, вільнопожежна дружина. У громадському парку 1902 року збудовано дерев’яний театр, де влаштовувалися театральні вистави і концерти (жодна споруда не збереглася). Два ставки облаштували для відпочинку, купання та катання на човнах.

Будівля театру і бювет у громадському парку. Листівка початку ХХ ст.

Святошинський ставок. Листівка початку ХХ ст.

Першим храмом у дачному селищі Святошин була Миколаївська церква, збудована 1907 року за проектом архітектора Микола Гарденіна.

Миколаївська церква. Листівка початку ХХ ст.

Храм був дерев’яний, обкладений цеглою, хрещатий у плані, одноверхий, з наметовою банею. Над притвором розташовувалася дзвіниця з наметовим завершенням. Пам’ятка розібрана у 1936 році. Зараз на її місці – на розі сучасних проспектів Перемоги та Академіка Палладіна – сквер Василя Стуса.

Святошинські дачі були дуже різними – від простеньких будиночків до витончених котеджів, збудованих переважно за проектами архітекторів Олександра Кривошеєва та Олександра Хойнацького. Найкрасивіші з них були увічнені на листівках.

Дача Іполіта Дьякова (збереглася частково). Листівка початку ХХ ст.

Дача Степана Лесиша – гласного міської Думи кінця ХІХ ст. Знищена у 1990 р.
Листівка початку ХХ ст.

Чудова природа, зручний транспорт, налагодженість дачного життя зробили Святошин найпрестижнішим серед дачних селищ, яких станом на 1910 рік існувало понад 20. Близько трьох тисяч обивателів селища проживали тут цілий рік, хоча ціни на дачі були досить високими – від 75 до 100 рублів за кімнату в сезон.

У 1919 році Святошин включили до складу Києва. У 1920–1930-х роках більшість дачних і громадських будівель було націоналізовано. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку.

З часом Святошин дедалі більше втрачав свій курортний статус. Дачні будиночки, яких на початку ХХ ст. було близько 500, на жаль, поступово зникали один за одним. Зараз їх можна перерахувати на пальцях.

Найкраще до нашого часу збереглася так звана Дача з мезоніном на проспекті Перемоги, 130/1 (з початку забудови до 1964 року – Брест-Литовське шосе), збудована на початку ХХ ст.

Дача з мезоніном. Світлина 2021 р.

Будинок, розташований у глибині невеликого парку, вирішено у формах історизму з елементами неокласицизму. Двоповерховий, прямокутний у плані, він має пласкі дерев'яні перекриття і критий бляхою чотирисхилий дах. Перший поверх будинку цегляний, з великою верандою, прикрашеною різьбленням по дереву, другий – дерев'яний, обкладений цеглою; мезонін має балкон. Внутрішнє планування будівлі – анфіладного типу. За основним будинком розташований одноповерховий, прямокутний у плані флігель із чотирисхилим дахом і пласким перекриттям.

Флігель. Світлина 2020 р.

Первісного власника дачі встановити не вдалося. За радянських часів у будинку працювали різні державні установи, з початку ХХІ ст. приміщення займало Бюро технічної інвентаризації Святошинського району. Нині будинок належить приватній фірмі.

На протилежному боці проспекту Перемоги, на вул. Львівській, збереглося ще кілька цікавих дореволюційних дач. Вулиця виникла на межі ХІХ–ХХ ст. і до 1955 року мала назву Пушкінська. Нині вона перерізана кільцевою дорогою і не має наскрізного проїзду. Тому старі дачі розташовані по обидва її боки.

На початку вулиці розташований напівзруйнований двоповерховий будинок № 3, у якому зараз мешкають безхатченки.

Колишня дача Івана Бахарєва. Світлина 2020 р.

А колись ця дача, збудована наприкінці XIX ст. прямо посеред соснового лісу, належала купцю Івану Бахарєву (1897–1916). Будинок вирішено в стилі раціонального модерну – двоповерхова, цегляна, прямокутна в плані споруда з асиметрією північного фасаду і ризалітом головного фасаду, із чотирисхилим дахом, критим шифером. Усередині дача мала анфіладне планування.

На прилеглій території був облаштований цілий маєток з будиночком для прислуги, стайнею для коней, оранжереєю, криницею, льохами, розбито невеликий сад.

За радянських часів у будівлі провели капітальний ремонт, після чого вона назавжди втратила свій початковий вигляд. Там тривалий час містилося диспансерне відділення міського протитуберкульозного центру. Після закриття диспансеру в 2010 році будинок та присадибна територія прийшли в запустіння. 11 січня 2019 року в порожній будівлі сталася пожежа. На жаль, зараз колишній дачний будиночок в аварійному стані.

Одним з найкрасивіших дачних споруд на вул. Львівській є будинок № 18 – дача Віри Гудшон.

Дача Віри Гудшон. Світлина 2021 р.

Ця ошатна одноповерхова будівля була зведена в 1905–1908 роках, у самий пік розбудови елітного приміського селища Святошин. Вирішена у формах «київського ренесансу» на основі співвідношень ордерної системи. Фасад прикрашено ажурною ліпниною. Портал входу з пілястрами й лучковим сандриком, де розміщено двох напівлежачих ангелів, завершено високим фронтоном. З обох боків від парадних дверей – античні статуї-каріатиди.

Елемент оздоблення дачі Віри Гудшон. Світлина 2021 р.

Внутрішнє планування – двобічно-коридорне. Дах двосхилий, вкритий шифером. Первісне оздоблення інтер’єрів не зберіглося.

За радянських часів з двох боків дачного будинку прибудували два безликі флігелі.

Дача належала Вірі Миколаївні Гудшон (?–1911) – баронесі, київській благодійниці, попечительниці Попечительського товариства про будинки трудолюбія, голові правління Товариства трудової допомоги для інтелігентних жінок, одній із засновниць Київського фребелівського педагогічного інституту (діяв у 1907–1920 роках).

Родина Гудшонів була відома й шанована в Києві. Глава роду – Людвиг Едуардович Гудшон (1859–1908) – працював директором-розпорядником на різних київських цукрових заводах. Відомий у місті філантроп. Був почесним членом Київського губернського опікунства дитячих притулків. З початком Першої світової війни пішов на фронт у чині поручика. Загинув у 1914 році. Сини – Володимир та Андрій – були одними з найкращих фотографів тогочасного Києва. Разом зі своїм однодумцем вони заснували фотоательє «Гудшон і Губчевський», що розташовувалося на вул. Прорізній, 23. Також Володимир Гудшон входив до спілки фотохудожників «Дагер», членами якої були такі відомі українці, як Микола Пимоненко, Василь Кульженко, Микола Біляшівський та інші.

Віра Миколаївна Гудшон померла 9 липня 1911 року в Карлсбаді. Тіло небіжчиці перевезли до Києва 20 липня. Поховали її на Байковому кладовищі.

Зараз у будинку розміщуються офіси приватних фірм.

На розі з вул. Верховинною, на вул. Крамського, 10 (до 1965 року – вул. Георгіївська), зберігся ще один дачний будинок, що так само належав родині Гудшонів.

Дача родини Гудшонів. Світлина2021 р.

Збудований на початку ХХ ст. у стилі модерн, цегляний одноповерховий будинок має складну конфігурацію із центральним дворовим крилом та двома бічними ризалітами на головному фасаді. Дах чотирисхилий під бляхою. Внутрішнє планування – двобічно-коридорне.

Первісне оздоблення будинку до нашого часу не збереглося. До 2000-х років тут містився один з корпусів санаторію «Перемога», згодом – лікарня. Пам'ятка вціліла завдяки тому, що їй дали охоронний статус ще за радянської влади, але не як пам'ятки архітектури, а як пам'ятки історії, бо саме тут у січні 1944 – січні 1945 років містилася школа військових диверсантів Українського штабу партизанського руху. І досі на фасаді будівлі висить охоронна табличка, встановлена 1975 року.

Сьогодні будинок належить Святошинській районній державній адміністрації.

У 1905–1908 роках у кінці Львівської вулиці, №80, неподалік від Святошинського ставка, звели одноповерховий, на високому цоколі дачний будинок, вирішений в еклектичній формі, що поєднує «київський ренесанс» і елементи неоросійського стилю – кокошники, напіврозетки, городки, купол замість даху (купол не зберігся).

Дача Іполита Дьякова. Світлина 2020 р.

У центрі головного фасаду – колони, увінчані декоративними вазами, у двох вузьких напівкруглих нішах – невеличкі жіночі гіпсові фігурки. Будинок вінчає високий фронтон з овальним отвором посередині. Внутрішнє планування – коридорно-анфіладне. Дах тридільний, чотирисхилий, під бляхою.

Дача належала Іполиту Миколайовичу Дьякову (1865–1934) – київському міському голові (1906–1916). За часи його правління в Києві було споруджено та відкрито будівлю Педагогічного музею, засновано консерваторію, побудовано костел Святого Миколая. Іполіт Дьяков був почесним мировим суддею Київського судово-мирового округу, членом Київського товариства старожитностей і мистецтв, Товариства швидкої допомоги в Києві, членом оргкомітету Всеросійської виставки та Київської олімпіади 1913 року. За його підтримки був створений один з перших вітчизняних дирижаблів «Київ». Градоначальник обожнював автомобілі, був головою Київського клубу автолюбителів і часто приїжджав на дачу в Святошині на авто. Одружений був з Ольгою Смородиновою – онукою промисловця, мільйонера, колишнього київського міського голови Густава Ейсмана. Після революції Іполит Дьяков емігрував до Німеччини. Помер у 1934 році в Берліні. Похований на берлінському цвинтарі Теґель.

Після Другої світової війни на цій дачі мешкав відставний генерал, потім будівлю передали ДАІ. Наразі вона належить приватній фірмі, огороджена парканом, під охороною.

Сьогодні велика частина історичної забудови Святошина знесена і колишнє престижне дачне селище перетворилося на типовий спальний район Києва. Але пам’ять про його «курортну історію», окрім кількох 100-літніх дачних будинків, ще зберігають віковічні дуби й сосни, які подекуди залишилися в лісопарках і скверах, та назви вулиць у затишному приватному секторі – Відпочинку, Живописна, Липова, Яснополянська… А ще автобусна станція «Дачна», розташована на західному виїзді з міста, – одна з найдавніших автостанцій, збудована в 1960-х роках.

Автостанція «Дачна». Світлина 2021 р.

Джерела та література

1. Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С–Я. Київ, 2011. С. 1405–1407.

2. Макаров А. Малая энциклопедия киевской старины. Киев, 2005. С. 105–113.

3. Київ. Короткий топонімічний довідник. Київ, 2003.

4. Адресная и справочная книга «Весь Киев на 1904 год» / издатель Д. Н. Трахтенберг. Киев, 1903.

5. Календарь. Справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. Киев, 1910.

6. Киевлянин. 1911. №190, №191.

7. antikvar.ua/dachnyi-otdyh-v-starom-kieve

8. the-city.kiev.ua

9. kulupa.livejournal.com

10.  uk.wikipedia.org

11. facebook.com/groups/4575371869170194

Зав. відділу виставкової роботи
Музею історії Десятинної церкви
Наталія Будзинська