«Проти Івана сонце іграло…»

Купальські традиції

Ой, мала нічка Купалочка,
Не виспалася наша Наталочка.

Величезну територію від Одри, Ельби, від півострова Ютландія до Балкан, Чехії, Моравії, Угорщини і далі до Дніпра та верхньої Волги давним-давно заселяла людність, яка жила в гармонії з природою, цінувала свободу, а до мандрівників з далеких країн ставилася з повагою. І хоча люди ці спілкувалися різними наріччями, їх об'єднували схожі звичаї, обряди та вірування. І це – слов'яни.

Народження, весілля чи смерть, свято вогню та води, свято врожаю – предки-слов'яни точно знали, як треба відзначати кожен день, а іноді й ніч. А скільки цієї слов'янської душі залишилося в нас?

Запитайте у друзів і знайомих – що вони знають про Ніч на Івана Купала?

У Густинському літописі XVII століття є опис цього слов'янського свята: «Сему Купалу память совершают в навечерие Рождества Иоанна Предтечи сицевым образом: с вечера собираются простая чадь, обоего полу, и соплетают себе венцы из ядомогозелия, или корения, и препоясавшиеся быльем возгневают огнь, инде же поставляют зелёную ветвь, и емшеся за руце около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя песни… Потом чрез оный огнь прескакуют…».

Таке «неподобство», звісно, суворо засуджувалося церквою, тому серед питань, які священик зобов'язаний поставити віруючому на сповіді, було й таке: «До Різдва, на свято Іоанна Предтечі бісування яке і танцювання чи не творив? У ліс по траву і по коріння волховські чи не ходив?».

Іван Купала, Іоанн Купайло, Сан-Джованні, Святий Іоанн, Янів день, святий Ян, Сан-Хуан, Ліго… Усі назви цього свята важко перерахувати. А святкують його в день літнього сонцестояння.

Літнє сонцестояння – особливий період річного циклу. Люди завжди вірили, що цього дня злі духи вільно блукають по Землі, тому вони розводили величезні вогнища, щоб захистити себе від усілякого зла.

З поширенням християнства багато давніх язичницьких свят гармонійно злилися з християнськими урочистостями. День літнього сонцестояння перетворився на Різдво Іоанна Хрестителя, але більшість язичницьких традицій зберіглося. Наприклад, у багатьох країнах, як і раніше, розводять багаття, які вважаються символом очищення від гріхів. Такий самий символічний сенс надається і купанню в цей день.

Іванів день відзначається дуже урочисто, з карнавалами, масовими гуляннями й фестивалями і в країнах Північної Європи, і в країнах Балтії, і в Польщі, Угорщині, Італії, Португалії, Іспанії, Великій Британії та Франції.

Відокремити ці два свята – День Івана Купала і День Святого Іоанна – у наш час неможливо, вони злилися й доповнили одне одного звичаями, традиціями та віруваннями.

Янів день у Болгарії, Святий Ян в Угорщині, Сан-Хуан в Іспанії, Ліго в Латвії…

Досить широкою є географія територій, де відзначають день Івана–Іоанна: практично в усіх країнах Європи, у Сполучених Штатах, Канаді (у провінції Квебек) та деяких районах Південної Америки. І всюди святкування супроводжується народними гуляннями, карнавалами, фестивалями, ярмарками та безсонними ночами біля вогнищ.

В Угорщині урочистості не поступаються за значущістю святкуванню днів Святого Іштвана – засновника держави.

Іспанці після обов'язкових вогнищ переносять святкування до міських парків, де влаштовують столи з частуванням. Традиційною стравою у Ніч Сан Хуана в Каталонії є пиріг «кока». Головний святковий напій у цей день – шампанське, що його каталонці називають «кава».

А в трьох балтійських державах (Литві, Латвії та Естонії) День Святого Іоанна є державним святом.

І боронь Боже вам відмовитися від кухля пива, щиро налитого господарем! Образ не уникнути. Адже ці дні – одні з найяскравіших свят, що відзначаються в країнах Балтії.

У всіх народів традиційні купальські святкування мають відмінності, але, безсумнівно, пошуки квітки папороті, яка «розпускається» лише в ніч на Купала, є обов'язковими.

Адже людина, яка «знайде» квітку, буде наділена неймовірною силою: бачити різні дива (на кшталт русалок) і розмовляти з тваринами, але найголовніше – ця людина знатиме місця на Землі, де можна знайти «скарби».

***

Вище йшлося про Європу та народні традиції європейських народів. А як у нас, в Україні, відзначали це свято?

День Івана Купала – гучне народне свято, наповнене різними обрядами та піснями, свято, у якому з давніх-давен збереглися купальські традиції.

Віддавна, а в деяких місцях і по нинішній час, Купальське свято збігається з днем літнього сонцестояння (зазвичай 21–22 червня) – з найдовшим у році днем і найкоротшою ніччю. Саме тому свято наповнене сонячною символікою. А для короткої ночі народ створив купальські пісні, у яких і «на Купала нічка мала», і «Малая нічка на Купалочка». На жаль, наш календар відсунув дату святкування на пів місяця, тобто на 7 липня.

Отже, у ніч на Купала події розгортаються так.

Усі купальські ігри та забави розпочиналися ввечері, тривали всю ніч (Купальська ніч, або Нічка-купалочка) і продовжувалися наступного дня.

Щодо назви існують різноманітні думки, але, найвірогідніше, вона походить від слова «купатися», оскільки традиція купання є обов'язковою. Утім, на заході нашої країни це свято називають «собітка», а пісні, відповідно, «собітковими». Походження такої назви криється у слові «собіті», адже вогонь, необхідний для свята, добували тертям.

Споконвіку Купальське свято вважалося одним з головних у році. Святкували його весело, пишно та урочисто. Та й сама природа цьому сприяла: сонце – у самому зеніті, трави та квіти не тільки прекрасні, але й мають лікувальні властивості, а, згідно з переказами, у ніч на Купала ще й папороть цвіте, палає вогняною квіткою і обдаровує того, хто її знайде, добробутом, здоров'ям та багатством на довгі роки.

Але скільки б ми не фантазували з приводу квітки папороті (зауважмо, що папороть розмножується спорами і не квітне), але з упевненістю можемо сказати, що з року в рік, зі століття в століття десятки «мисливців» шукатимуть її, а потім розповідатимуть про свою «знахідку».

Купальська ніч – свято молоді, свято пошуку пари та кохання. Старше покоління теж приходить на свято, але участі ні в іграх, ні у співах, ні в танцях не бере.

А що ж молодь? Дівчата пригощають усіх варениками або іншими святковими стравами, а опісля біля вогнища починаються танці. Вогнище, як правило, розводили на пагорбах, у лісі або на березі річки і обов'язково вбирали обрядове дерево – так звану Марену. Місце для дійства дівчата обирали заздалегідь, довго й ретельно готували його до свята: прибирали від сміття, розвішували гірлянди з квітів, галявину засипали травами. Подекуди після завершення приготувань дівчата брали мітли і, бігаючи вулицею, співали жартівливих пісень, у яких кепкували з юнаків:

На Івана Купайла

Жаба в борщ упала.

Дівки не поспіли –

Хлопці жабу з'їли.

На Івана Купайла

Гуска в борщ упала.

Хлопці не поспіли –

Дівки гуску з'їли.

Із заходом сонця молодь з піснями йде до дерева-купальниці. По дорозі вони запрошують усіх на свято, і горе тому, хто не прийде, – йому «загрожують страшні покарання». Найчастіше свято відкриває молода жінка, яка народила цього року, її просять «розвести дівкам купайлицю». І починається, так би мовити, свято вінків. Це століттями випробуваний ритуал. Не кожну квітку чи траву вплітають у вінок, усе має свій сенс, усе має свідчити про незайманість та інші дівочі чесноти.

Звісно ж, головним атрибутом і символом Купальського свята є вогнище. Неподалік від святково вбраного дерева споруджують багаття, дрова для якого збирають у господарствах усіх мешканців села. З давніх-давен для розпалювання багаття можна було використовувати тільки «живий вогонь». Поряд встановлюють Купало – солом'яне опудало. І Купало, і Марену незабаром скинуть у річку і почнеться кульмінація цієї дивовижної ночі – таїнство ворожіння… Вінки, що їх дівчата пустили на воду, намагаються виловити хлопці, після чого починаються пошуки їхніх власниць.

І ось вінки виловлено, дівчат знайдено, суєта скінчилася… Починається ще один важливий звичай – стрибки через багаття. Цій традиції приділяють особливу увагу, адже хлопець та дівчина стрибають разом, тримаючись за руки. Якщо руки не роз’єдналися – весіллю бути!

А через деякий час із крутого берега чи пагорба пускають палаюче колесо, що символізує сонце.

Володимир Мєщєряков,
провідний науковий співробітник сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви

Тетяна Мєщєрякова,
провідний лектор сектору освітньої роботи
Музею історії Десятинної церкви