|
Іл. 1. Амфорка київського типу. ХІ‑XIІІ ст. Київ, вул. Десятинна, 5. Серед археологічних матеріалів, виявлених під час дослідження давнього Києва, увагу дослідників привернули специфічні посудини, що ввійшли в історіографію під назвою «амфорки київського типу». Ці гончарні вироби мають низку особливостей, що виділяють їх серед широкого асортименту гончарної продукції. Насамперед це пляшкоподібна форма корпуса, сформована в техніці спірально-джгутового наліпу. Завдяки вузькій горловині джгути на внутрішній поверхні не затиралися, тому спосіб формовки простежується надзвичайно чітко. Об’єм таких посудин не перевищує 1 л. Орнамент зазвичай відсутній або по корпусу нанесено кілька врізних ліній. Обабіч плічок кріпляться невеликі вушка, у які можна було просунути мотузку, щоб підвішувати амфорку, наприклад, до пояса. Вузенька горловина дозволяла закоркувати посудину і використовувати її на зразок сучасних фляг чи пляшок. Наявність джгутового наліпу на внутрішній поверхні та вузьке горло свідчать про використання амфорок виключно для напоїв, адже вимити посудину зсередини було неможливо. Якщо в рідині були присутні продукти бродіння, то вони просочувалися в стінки, в подальшому прискорюючи ферментацію наступних речовин, залитих в амфорку. Тому раціонально припускати, що гігієнічно було використання їх для води, вина, квасу тощо.
Іл. 2. Амфорка київського типу. ХІ‑XIІІ ст. Київ, вул. Володимирська, 3. Ця думка підтверджується писемними джерелами. У словнику давньоруської мови І. І. Срезневського зафіксовано терміни «кьрчажьць», «крьчажьць», «корчажьць» [Срезневский 1893, с. 1412], що означають посудину малого об’єму для вина: «Вьзимати…по крьчажцю вина». Тому амфорки київського типу дослідники також називають «корчажцями», терміном, похідним від слова «корчага» (великий горщик для зберігання припасів) і введеним до історіографічної науки класифікаційними керамологічними схемами Б. О. Рибакова [Рыбаков 1948, с. 354]. Цікавими в дослідженні культури харчування давнього населення можуть виявитися етнографічні матеріали, що засвідчують використання господинями окремих горщиків для приготування різних страв. Наприклад, у горщику для каші ніколи не варили борщ, а для молока були окремі глечики. Окрім цього, у народі існувало багато рецептів антисептичних відварів, у яких кип’ятили посуд, аби очистити його від шкідливих бактерій (хоча про їх існування тогочасне суспільство навіть не здогадувалось). На території України та Білорусі жінки кип’ятили горщики у відварі чистотілу, череди, ялівцю, золототисячника тощо. У Польщі глечики випарювали копитняком європейським та кропивою жалкою. У лужичан (корінне слов’янське населення, що проживає на Південному Сході Німеччини) горщики виварювали любистком, глухою кропивою та подорожником. Щоб уберегти горщики, які використовували для зберігання молочних продуктів, від негативного впливу відьом, їх виварювали у відварі кропу, тмину і гвоздики [Рахно 2012, с. 324–325]. Такі дії були пов’язані з тогочасними знаннями про хімічні властивості речовин, народними повір’ями та обереговими традиціями. Посуд зі слідами обварювання у вигляді специфічних плям на поверхні неодноразово фіксувався також археологічно [Бобринский 1968, с. 239]. Звісно, що писемних свідчень про подібні дії з керамікою часів Русі ми не маємо, але можемо припустити застосування народних рецептів для дотримання елементарних гігієнічних процедур, покликаних попередити хвороби.
Іл. 3. Амфорка київського типу. ХІ‑XIІІ ст. Київ. Насамкінець слід зазначити, що корчажці київського типу відомі не лише в Києві, а й далеко за його межами. Вони трапляються як на укріплених пунктах, так і на сільських поселеннях [Розенфельдт 1997, с. 27; Петрашенко 2005, с. 52; Гунь 2013, с. 40], виступаючи не лише різновидом продукції київських гончарів, а й своєрідним маркером столичної торгівлі. Джерела та література
Мар’яна Гунь |
