|
Іл. 1. Малюнок північного фасаду Десятинної церкви: Кожен пересічний українець знає про існування могутньої держави Русі зі столицею в Києві. Ще зі шкільної програми всі пам’ятають і про навалу Батия, який знищив Київ у 1240 році. Після цього давня столиця на кілька століть зникає з підручників історії, з’являючись знову лише в козацьку добу. Парадоксально, що археологічні відкриття останніх десятиліть залишаються відомими лише дослідникам чи досить вузьким колам українців, а історія Києва та його земель продовжує бути темною плямою для загалу. Багато археологів свого часу дійсно вважали, що Київ довго лежав у руїнах, адже в розкопах після потужних культурних нашарувань Х–ХІІІ ст. вони виявляли матеріали ХVІІ–ХVІІІ ст. Думки авторитетних учених закріпилися в підручниках, історичних, мистецтвознавчих, архітектурних працях та науково-популярній літературі. Слід зауважити, що наймасовішою категорією археологічних знахідок, за допомогою яких датують культурні нашарування, залишається кераміка. Її морфологічні особливості, зокрема профілювання, досить динамічно змінювалися, а недостатня вивченість дослідниками початку-середини минулого століття часто призводила до помилкового датування комплексів. На сьогодні до наукового обігу введено достатню кількість матеріалів, що дозволяють уточнити хронологічні та історичні реалії розвитку стародавнього Києва. Значну кількість колекцій проаналізовано та опубліковано, але частина потребує уточнень. Іл. 2. Кухонний горщик типу 1б. Зокрема, у Музеї історії міста Києва зберігається невелика колекція горщиків з розкопок С. Кілієвич 1973 року по вулиці Десятинній, 2. Ці матеріали не отримали належної уваги, хоча яскраво демонструють посуд післямонгольського періоду. Іл. 3. Кухонний горщик типу 1б. Горщики з вінцями типу 1б (дзьобоподібні, із закраїною по внутрішньому краю) відомі з «умовно закритих» комплексів у пров. Рильському, 5 та корпусі хористів Михайлівського монастиря, з розкопок по вул. Великій Житомирсьій, 2 та вул. Воздвиженській, 25 [Оногда, с. 126, 127].
Іл. 4. Кухонний горщик типу 2а. Горщики з вінцями типу 2а (валикоподібні сплощені) та типу 2б (валикоподібні сплощені, із заглибленням зовні валика) у розглядуваний період представлені ширше. В «умовно закритих» комплексах вони зафіксовані під час досліджень пров. Рильського, 5 та території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Іл. 5. Кухонний горщик типу 2б. У відкритих комплексах типи 2а і 2б походять з вул. Великої Житомирської, 2, вул. Воздвиженської, 25, з території колишнього митрополичого саду Києво-Печерської лаври, пров. Десятинного в Києві, а також на вул. Сагайдачного, 18 [Оногда 2012, с. 128]. Ці горщики привертають увагу масивністю вінець. Вони мають досить товсті стінки, низенькі шийки та опуклобокі плічка, що робить їх приземкуватими (дослідники застосовуть термін «овоїдні»), на відміну від струнких високих посудин попередньої епохи. Поверхня цих виробів частенько загладжена досить грубо, вінця нерівномірно відігнуті, орнамент нанесено наспіх. Але в той же час вони були досить міцними, адже найслабкіше місце горщика – вінця, які, будучи масивними, забезпечували йому більш тривале функціонування.
Іл. 6. Кухонний горщик типу 7. ХІV–ХV ст. Горщики типу 7 мають г-подібну форму вінець та нетипово високу для цього періоду циліндричну шийку. Значну кількість аналогічних зразків посуду було виявлено в Києві в комплексах ХІV–ХV ст., зокрема, у колекціях матеріалів з «умовно закритих» комплексів з корпусу хористів Михайлівського монастиря. На пам’ятках Наддніпрянщини їх мало. Це дає підстави припускати, що горщики з аналогічним оформленням вінець для розглядуваного періоду є малопоширеними [Оногда 2012, с. 134–135]. Окрім цього, під час археологічних робіт 1970–2000-х років на Старокиївській горі, у провулку Десятинному, в урочищі Гончарі та Кожум’яки, по вул. А. Тарасової, Володимирській, Великій Житомирській, Золотоворітській, Паторжинського, Стрілецькій, Стрітенській, Ярославів Вал, Сагайдачного та багатьох інших було виявлено культурні нашарування, житлові споруди, об’єкти ремісничого виробництва (зокрема житло-майстерню ювеліра по вул. Великій Житомирській та виробничий комплекс із 8 горен по вул. Паторжинського), численні керамічні, а також нумізматичні та сфрагістичні матеріали золотоординського й литовського часів [Івакін 1996, с. 115–121, Капустін 2014, с. 65, Капустін 2015, с. 132, 133]. Наявність житлових та господарських споруд, а також датуючих матеріалів не лише на Старокиївській горі, а й по всій території Києва вкотре підтверджує точку зору про те, що місто було досить швидко відбудовано після 1240 року, а його населення швидко зростало. Кераміка другої половини ХІІІ – першої половини ХІV ст. з вул. Десятинної, 2 доповнює відомості про те, що, попри перенесення адміністративної частини на Замкову гору, Верхнє місто залишалося важливою частиною Києва, продовжуючи розвиватися на базі давньоруських традицій, поєднуючи їх з реаліями нової епохи. Джерела та література Івакін, Г. Ю. 1996. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVІ ст. історико-топографічні нариси). Київ. Капустін, К. 2014. Матеріали золотоординського та литовського часів з Києва. Opus Mixtum, 2, с. 64–70. Капустін, К. 2015. Археологічні об`єкти другої половини ХІІІ–ХІV ст. з території Верхнього Києва. Opus Mixtum, 3, с. 130–139. Козюба, В. 2013. Малюнки «могилянської» Десятинної церкви ХІХ століття: реальність та художня вигадка. Opus mixtum, 1, с. 97–105. Оногда, О. В. 2012. Кераміка Середньої Наддніпрянщини другої половини ХІІІ – середини ХV ст. Дисертація к. і. н. Національний університет «Києво-Могилянська академія». Мар’яна Гунь |
Related Posts
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
