Перлина архітектури із сумним минулим…

У центрі нашої прекрасної столиці, неподалік Маріїнського парку, на вулиці Липській, 18 розташована дуже гарна будівля.

Одразу спадає на думку, що це маєток якогось барона або цукрозаводчика, і частково це могло б бути правдою, бо на цю земельну ділянку претендував цукровий магнат Лазар Бродський.

Лазар Бродський

Проте міська влада безкоштовно відвела її під П'яте міське двокласне початкове училище імені Миколи Бунге. Заснували його на кошти прихильників цього ж вченого-економіста, академіка та державного діяча. Повне його ім’я ‑ Микола-Карл-Пауль фон Бунге (1823‑1895). Народився в київській дворянській родині з німецьким корінням.

Микола Бунге

Будівля зведена на початку ХХ ст. за проектом архітектора Георгія Шлейфера. Будівництво здійснювала контора підрядчика Лева Гінзбурга та архітектора Е. Брадтмана.

Георгій Шлейфер	Лев Гінзбург

Е. Брадтман

Будинок є містобудівним акцентом, оригінальним елементом історичної забудови Липок. Він розташований на розі вулиць Липської та Пилипа Орлика. Його наріжжя заокруглене і має невеличку вежу зі шпилем. Поверхи відокремлені декоративними поясками. Колір фасаду – червоний, декорування білого кольору. Таке оформлення є характерним прикладом еклектичної архітектури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Фасади будівлі розкішно декоровані. Будівля має два поверхи та цокольний напівповерх. На першому поверсі навчалися хлопчики (50 чоловік), на другому поверсі навчались дівчата, (також 50 осіб). У цокольному приміщенні містилися квартири для викладачів.

Заняття в училищі почалися 15 жовтня 1904 року. Училище ім. Миколи Бунге відоме під назвою «Народне училище в Липках». Серед педагогів був викладач мистецтв, київський архітектор Дмитро Григорович Торов (1877‑1936). До його витворів належить торговий дім Іллі Закса на вул. Хрещатик № 6 (1910‑1913 роки, співавтор Й. Зекцер), прибутковий «будинок Берко Мороза» на вулиці Володимирській № 61/11 (1910) та інші.

У 1930-х роках з боку вул. Липської зроблено триповерхову на цокольному поверсі прибудову, яка з'єднувалася переходом із сусіднім будинком на вул. Липській, 16. Разом з іншими будівлями на Липках утворився цілий квартал, де впродовж 1919‑1987 років розміщувалося губернське, згодом обласне управління каральних органів ЧК‑ОДПУ‑НКВС‑КДБ.

На території садиби був тюремний підвал (рос. «тюрпод»), де страчували «ворогів народу». У 1930 році в підвал кинули Василя Осьмака. Органи ОДПУ з ув'язнених створили проектне бюро на чолі з архітектором. Таким чином, Осьмак безкоштовно розробляв для потреб ДПУ проекти службових приміщень навколо цього комплексу.

Василь Осьмак

Ще у 2014 році, коли Володимир В’ятрович обіймав посаду керівника Інституту національної пам’яті, порушувалося питання про ці катівні на Липській, там планували навіть відкрити музей.

Зараз там звичайний підвал і ніхто, крім істориків, не знає всіх жахіть, які там відбувалися. Ось такий вигляд має вхід та власне приміщення.

Стати ворогом народу в ті часи було зовсім не складно, достатньо було лише мати думку, яка відрізняється від позиції влади. У загальному архіві СБУ до цього часу зберігаються записи про «ворогів народу», їх «смертельну» провину та засудження до страти… Також жорстко діяла цензура, і всі листи з пошти відкривалися та редагувалися, а їх «неугодні» автори засуджувались. Ось можемо бачити такі документи з архіву.

У кінці підвалу є потаємні двері, які заклали цеглою. Невідомо, скільки ще страшних таємниць зберігає це приміщення…

Наразі відомо, що тут було близько 18000 розстріляних та закатованих людей часів сталінських політичних репресій. Тіла були поховані поряд із селищем Биківня, що на Київщині. Свої злочини радянська влада ретельно приховувала, тому ці всі вбиті люди офіційно рахувалися жертвами фашизму. Було навіть створено декілька комісій з цього питання: 1945, 1971, 1987 років. І тільки на останній комісії, 1988‑1989 років, було визнано, що там поховані жертви саме сталінських репресій, а не фашизму.

Серед закатованих людей є всі верстви населення: від простих робітників до митців і науковців. Зокрема, засновник Академії мистецтв професор Київського художнього інституту Михайло Львович Бойчук, письменник Яків Григорович Савченко, поети Михайль (Михайло) Васильович Семенко й Микола Якович Скуба, художник, член Президії Академії наук УРСР, директор інституту економіки Олександр Миколайович Асаткін.

Михайло Бойчук	Яків Савченко	Михайль Семенко

Микола Скуба	Олександр Асаткін

Відомий український історик Сергій Іванович Білокінь у своїх книгах подав спогади сучасників тих подій. У той час люди називали вулицю Липську «найдовшою» вулицею у світі, адже нею можна було піти і більше ніколи не повернутися…

Сергій Білокінь

Зараз у будинку розташована Державна судова адміністрація України. Далі можемо побачити табличку при вході у заклад та його логотип.

Історія старовинних будинків нашого міста досить цікава і багата на події. Проте, на жаль, там є і такі сумні та трагічні її сторінки. А найсумніше те, що жахи війни зі своїми вибухами і катівнями продовжуються й зараз…

Джерела та література

Друг, О. 2013. Вулицями старого Києва. Львів.

wikiwand.com

pamyatky.kiev.ua/.

kiev-code.com.ua/.

youtube.com/.

radiosvoboda.org/.

the-city.kiev.ua/.

nerukhomi.ua/.

uk.m.wikipedia.org/.

birdinflight.com/.

news.obozrevatel.com/.

oldkiev.top/.

kyivpastfuture.com.ua/.

zabytki.in.ua/.

tehne.com/.

Ольга Борисюк

лектор І категорії

Музею історії Десятинної церкви