Михайлівська площа – історія і сьогодення

Серед найдавніших площ столиці України особливе місце посідає Михайлівська площа, що розташована в історичній частині «старого» Києва, між вулицями Десятинною, Трьохсвятительською, Михайлівською, Великою Житомирською та Володимирським проїздом.

Район Михайлівської площі з найдавніших часів вважався священним місцем. Тут, на місці будинку Міністерства закордонних справ, містилося найдавніше на території Києва святилище бога грому і блискавки Перуна. Тому високий крутий мис, що утворювався схилами Дніпра та яру, називався Перуновим пагорбом. У пізньому Середньовіччі цей яр у народі звався «чортовим беремищем», що відбивало пам’ять про старе капище, яке було розташоване над ним. На його місці князь Володимир Святославич у 989–990 роках заклав церкву Святого Василія Великого, відновлену наприкінці XVII ст. під назвою Трьохсвятительська. З формуванням під кінець X ст. града Володимира вздовж яру пройшли його укріплення, над якими височіла мурована брама, повернута до Михайлівської гори. Київські путівники початку ХХ ст. пов’язували назву цієї частини Старокиївського плато – Михайлівська гора – з будівництвом дерев’яної церкви на честь Святого Архистратига Михаїла. На думку деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, який мав християнське ім'я Димитрій, збудував у другій половині 1050-х років на цьому місці Свято-Дмитріївський монастир, а в ній церкву Святого Петра.

У 1093 році на київський князівський престол зійшов Святополк ІІ Ізяславич, у святому хрещенні – Михаїл. Саме він замість старої дерев'яної церкви у 1108–1113 роках збудував кам'яну Михайлівську церкву з позолоченою банею (звідси й назва – Золотоверха), прикрасив її мармуром, мозаїкою та дорогоцінними іконами. Після смерті князя Святополка 1114 року його поховали в новозбудованому храмі. Михайлівська церква була однією з трьох церков Свято-Дмитріївського монастиря, який згодом, ймовірно, і став називатися Михайлівським Золотоверхим монастирем.

Після Батиєвої навали Верхній Київ на кілька століть занепадає, проте Михайлівський Золотоверхий монастир продовжував діяти, набуваючи з початку XVII ст., як і Михайлівська гора, дедалі більшого значення.

Упродовж ХVII–XVIII ст. Михайлівську церкву перебудували в стилі бароко. Як і в усіх барокових монастирських комплексах, головний вхід через браму в стіні довкола монастиря вінчається високою дзвіницею, зведеною в 1716–1719 роках. Поряд була трапезна церква Святого Іоанна Богослова, збудована в 1713 році. У 1922 році вона була перетворена на студентську їдальню, тому не була знищена більшовиками і збереглася до сьогодні.

Трапезна церква Святого Іоанна Богослова

У стіні була збудована ще одна брама – «Економічна» (1760).

«Економічна» брама Михайлівського Золотоверхого монастиря. 1760 р.

Фронтони собору були пишно прикрашені багатим поліхромним ліпленням. Найпишніший фронтон розміщувався над центральною частиною західного фасаду. Його завершувало мідне з позолотою зображення архистратига Михаїла. Михайлівський собор мав сім барокових бань, а в середині зберігав мозаїки та розписи ХІІ ст. Святинею Михайлівського Золотоверхого собору вважали мощі великомучениці Варвари, за легендою, перевезені з Константинополя дружиною Святополка – донькою візантійського імператора Варварою (після знесення собору в 30-х роках минулого століття і до сьогодні зберігаються у Володимирському соборі).

Упродовж XVIII ст. активно забудовувалася дорога, що вела з Верхнього міста до Лядських воріт трасою сучасної Михайлівської вулиці. Відповідно до розвитку Києва яр дедалі більше заважав сполученню між кварталами його верхньої частини. Тому в 20-х pоках XIX ст., під час будівництва Олександрівського костьолу на Михайлівській горі та нової Десятинної церкви на Старокиївській, він був засипаний, а 1833 року на його місці влаштовано площу, композиційними домінантами якої стали Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительська церква (знищена в 1934–1935 рр.)

Руїни Трьохсвятительської церква, знищеної в 1930-х рр.

та зведена в другій половині XVII ст. церква Святої Трійці (розібрана в 1858 р.).

У сучасному вигляді й розмірі площа сформувалась у 1850-х роках, після того, як простір між Софійським та Михайлівським соборами було розділено будівлею Присутственних місць. Свою назву площа отримала під час перейменування вулиць Києва 1869 року. Від Михайлівської площі вниз до Європейської площі веде нинішня вулиця Трьохсвятительська, на початку якої в дорадянські часи були збудовані приміщення для готелів монастиря, де за помірну плату могли розміститися прочани. Тогочасні путівники повідомляли, що Михайлівський монастир має «странноприїмницькі покої» для прочан від 30 коп. на добу. Нині в цих приміщеннях розміщені інститути Національної академії педагогічних наук України та державні установи міста. Вулицею Трьохсвятительською можна потрапити на Володимирську гірку, яка свого часу належала Михайлівському монастирю і була вкрита виноградниками.

Пейзаж «старого» Києва між Присутственними місцями
і Михайлівським Золотоверхим монастирем. 1870-ті рр.

По центру – водонапірна башта (не збереглася),

ліворуч – павільйон панорами Голгофа (розібрана 1934 р.)

Коли ж схили Михайлівської гори стали належати місту, тут розбили новий сад. У нижній частині по схилу гори у ХVIII ст. прорізано шлях із Печерська на Поділ.

У 1858‑1861 роки в кварталі площі між Великою Житомирською та сучасною Десятинною вулицями за проектом архітектора О. Беретті споруджено будинок родини Ейсманів, у якому з 1873 року розміщувалося Перше реальне училище (у 1930-х училище було перетворено на загальноосвітню школу № 6).

Будинок Реального училища на Михайлівській площі. 1910 р.

Тут викладали літературознавець А. Степович і художник М. Мурашко, навчалися архітектори П. Альошин, Є. Єрмаков, О. Кривошеєв, гірничий інженер А. Страус. Перед будівлею училища 1911 року було встановлено пам'ятник княгині Ользі (скульптори І. Кавалерідзе, П. Сніткін, архітектор В. Риков). Ця монументальна композиція складалася зі скульптур: княгині Ольги (по центру) та апостола Андрія Первозванного і слов’янських просвітителів Кирила й Мефодія – по боках. Пам’ятник простояв до 1919 року, коли його розібрали, а скульптури закопали на тому ж місці, де він стояв. Поряд з пам’ятником була зупинка трамваю, який ходив з 1913 року на Михайлівську площу по Малій Житомирській від Думської площі.

Трамвай на Михайлівській площі. 1913 р.

Для вирішення проблема швидкого і зручного підйому на верхню терасу Володимирської гірки з Подолу поряд з Михайлівським Золотоверхим монастирем влаштували фунікулер, який мав офіційну назву «Михайлівський механічний підйом». Будівництво фунікулера тривало з 1902 року по 1905-й .

Київський фунікулер. 1900-ті рр.

Урочисте відкриття відбулося 7 (20) травня 1905 року, і вже понад століття фунікулер служить для сполучення Подолу з Верхнім містом. .

У січні 1934 року на XII з’їзді Компартії України було прийнято рішення про перенесення столиці Радянської України з Харкова до Києва. У зв’язку із цим в ньому розгорнулося будівництво офіційних споруд. За первісним задумом головний ансамбль з партійно-урядовими установами передбачалося звести на Михайлівській площі. Він мав являти собою півколо у вигляді двох будинків з масивними колонадами, охоплюючи її дугою з боку Дніпра. Між ними на тлі ріки і лівобережних парків планували поставити статую Леніна заввишки 40 м.

Проект урядового центру Києва Валеріяна Рикова. 1934 р.

Один із цих будинків, на місці висадженої Трьохсвятительської церкви, споруджено в 1936‑1939 роках. Він призначався для Центрального комітету Компартії України. Тепер в ньому міститься Міністерство закордонних справ. Але від проекту перетворення Михайлівської площі на партійно-державний центр міста невдовзі відмовилися і другу будівлю так і не було зведено. Утім, заради цього проекту, як і з міркувань атеїстичної політики радянської влади, ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря в середині 30-х pоків XX ст. було зруйновано. Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури було проведено дослідницьку роботу. Фрески, мозаїки перевезли до музеїв Москви, Ленінграда (нині Санкт-Петербург), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. У 1937 році Михайлівську площу перейменували на Урядову, 1961 року –  на Радянську, а 1977 року – Калініна.

Відродження історичних споруд на площі, якій 1991 року повернуто її первинну назву, здійснювалося впродовж другої половини 90-х pоків XX ст. У 1993 році з нагоди 60-х роковин Голодомору в Україні біля муру Михайлівського Золотоверхого монастиря встановлено пам’ятний знак його жертвам.

Пам’ятний знак жертвам Голодомору біля муру Михайлівського Золотоверхого монастиря

У 1996 році відновлено скульптурну композицію пам’ятника княгині Ользі в каррарському мармурі (автори реконструкції – скульптори В. Сівко, М. Білик та В. Шишов).

Пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі

Того ж року схвалено рішення про відбудову дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря та собору, фундаменти якого попередньо були досліджені київськими археологами під керівництвом Г. Ю. Івакіна. Було повністю розкрито план собору; виявлені автентичні рештки храму ХІІ ст. законсервували під потужною бетонною плитою. Залишки цегляних воріт ХІІ ст. з надбрамною церквою в законсервованому стані зберігаються під спеціальним накриттям на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Залишки цегляних воріт ХІІ ст. на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого монастиря

Після завершення розкопок у 1998–2000 роках Михайлівський Золотоверхий собор було відбудовано у формах барокової реконструкції 1746 року. Відновлені також дзвіниця та «Економічна» брама монастиря. Поряд на відновленому мурі в 1997 році встановлено бронзову меморіальну дошку Миколі Макаренку (скульптор Ю. Багаліка), який відверто виступав проти знищення цієї визначної пам’ятки архітектури. Саме завдяки принциповій позиції вченого Софійський собор уникнув долі Михайлівського монастиря.

Меморіальна дошка Миколі Макаренку, українському археологу та мистецтвознавцю. Страчений сталінською владою через відмову підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря

Нині Михайлівська площа та прилеглі до неї квартали з відбудованими історичними пам’ятками – найкрасивіші і найбільш відвідувані місця Києва. Чимало важливих подій відбувається на площі, яка збирає сотні людей як у святкові дні, так і в часи тяжких для країни випробувань.

Під час силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року частина людей, які втекли від підрозділу міліції «Беркут», знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Під час сутичок з «беркутівцями» у соборі двічі (30 листопада 2013 і 19 лютого 2014) переховувалися мітингувальники, тут був облаштований імпровізований шпиталь. У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох. До цього востаннє таке відбувалося в 1240 році, під час монгольської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян, і спроба «зачистити» Євромайдан працівникам спецпідрозділу «Беркут» не вдалася.

У серпні 2015 року на мурах Михайлівського монастиря з'явилася Стіна пам'яті загиблих захисників України.

Площа, що носить ім’я архистратига Михаїла, чий День відзначається 21 листопада, набула особливої популярності сьогодні, коли Україна борониться від рашистської навали. Архистратиг Михаїл – небесний заступник воїнів, покровитель Києва, є символом боротьби й незламності наших захисників і всього українського народу. В Україні в останні роки Михайлів день пов’язують і з реформуванням її війська. 21 листопада у 2017 році відбулося перейменування колишніх десантних військ на десантно-штурмові. Відтоді саме 21 листопада – День десантно-штурмових військ ЗСУ.

Михайлівська площа. 21 листопада 2017 р.

Цього ж дня на честь початку двох революцій – Помаранчевої (початок – 22 листопада 2004 року) та Революції Гідності (акція студентів та громадських активістів розпочалася 21 листопада 2013 року) – з 2014 року українці відзначають День Гідності та Свободи, цьогоріч уперше – в умовах повномасштабної війни, розв’язаної росією проти України. Україна знову бореться за свою свободу та незалежність, захищаючись від агресора. 21 листопада 2022 року пройшла божественна літургія у Свято-Михайлівському соборі та відбулося покладання квітів біля Стіни пам’яті на Михайлівській площі.

Джерела та література

1. Друг, О. 2013. Вулицями старого Києва. Львів, с. 82–91.
2. Вулиці Києва. Довідник. Київ, 1995, с. 139–140.
3. Кіевлянинъ. Газета. 14 августа 1869. № 95.
4. Звід пам’яток історії і культури України, 1. 1999. Київ, с. 92–107.
5. Енциклопедія історії України, 6. 2009. Київ, с. 686.
6. Килессо, С. 1982. Проектирование центра Киева в предвоенный период. Архитектура Киева. Киев, с. 53‑54.
7. Пам’ятки України. Часопис, 1, 1999. Київ, с. 3–97.

Оксана Стець
старший науковий співробітник
науково-дослідного відділу виставкової роботи
Музею історії Десятинної церкви