|
Все минає, але любов після всього зостається. Григорій Сковорода Це була людина великого духа, що шукала небезпеки, Яків Собеський
Знову ми разом, наш шановний віртуальний «мандрівнику», зустрічаємось на Поштовій площі нашої столиці.
Наша прогулянка однією з найкрасивіших вулиць буде короткою, трохи більше ніж пів кілометра, але завдяки понад двохсотрічній історії цієї вулиці, ми відкриємо для себе нові або трохи забуті сторінки із літопису нашого міста.
Отже, це вулиця Мостова, Велика Мостова, Олександрівська, Революції, Кірова, Жданова. З 1989 року вулиця носить ім'я гетьмана Війська Його Королівської Милості Запорозького, керівника реєстрових козаків на службі Речі Посполитої, православного шляхтича герба Побог з Перемишльської землі, організатора походів реєстрових козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та російського царства на боці Речі Посполитої, поборника православ'я та української культури, мецената православних шкіл, прославленого як благочестивого святого, оспіваного в багатьох українських народних піснях та козацьких думах, козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Сагайдачний помер у 1622 році і був похований на подвір'ї Братського монастиря. Пам'ятник гетьманові, авторство якого належить В. Швецову, М. Жарикову та Р. Кухаренку, встановлений у 2001 році, своєю величчю замкнув перспективу вулиці.
І пам'ятник гетьману, встановлений наприкінці вулиці, і храм на честь Різдва Христового, розташований на початку, є і відправною, і кінцевою точками вулиці, ніби відокремлюючи її від основної забудови Подолу. (Про сам пам'ятник та його художні особливості Ви можете ознайомитися на нашому сайті: Пам’ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному URL: http://mdch.kyiv.ua/node/156, розділ «Екскурсії», підрозділ «Прогулянки містом», 14.04.2014 р.) Первісна назва цієї вулиці пов'язана з тим, що вона першою в місті була викладена бруківкою від Володимирського узвозу до Контрактової площі, або до Контрактів. Вийшовши з комфортного вагончика фунікулера, ми озирнемося і побачимо, що праворуч від станції колись розташовувалася цікава оселя. Дякуючи багатьом небайдужим мешканцям столиці, сьогодні ми маємо можливість на архівних світлинах побачити красу втрачених будівель нашого міста. Це стосується і будинку під номером 1 на вулиці Сагайдачного – дохідного будинку київського архітектора Миколи Казанського.
Архітектор кілька разів робив перебудови на своєму подвір'ї через зсуви. У 1909 році Микола Миколайович спроектував і звів новий триповерховий дохідний будинок з вежею. До повного зруйнування, точніше, знесення в 2011 році, будинок вважався одним з найдавніших на Поштовій площі. Протягом усього свого «існування» вулиця змінювала свій зовнішній вигляд, але забудова, згідно з планом архітектора В. Гесте, розроблена після пожежі 1811 року, зберегла до наших днів первинне прокладання та ампірний характер будівель. Майже вся вулиця була забудована двоповерховими та триповерховими оселями з великими купецькими конторами, і її ця особливість залишилася незмінною до нашого часу. Згідно з традицією купецької вулиці, розташованої в будь-якому місті нашої країни, вона починалася з храму. «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!». Ви запитаєте: «А що спільного мають Тарас Шевченко і наша прогулянка?». Річ у тім, що виходячи з фунікулера або метро, ми опиняємося поряд із церквою, освяченою на честь Різдва Христового, історія якої почалася 1520 року з невеличкої дерев'яної церкви, яку в 1809 році почали перебудовувати за проектом архітектора Андрія Меленського. У ній в 1861 році відслужили панахиду за Тарасом Григоровичем, і в церкві є гіпсова копія посмертної маски великого поета.
А чудовий витвір одного з найкращих архітекторів Києва – храм Різдва Христового – після руйнування в 1935 році було відновлено 2003 року.
Якщо подивитися на карту цієї вулиці і звернути увагу на численні історичні та культурні пам'ятники, що збереглися до нашого часу – чи то руйновані, чи відновлені завдяки новим власникам (їх кількість становить близько 30), то напрошується висновок: на початку цієї вулиці потрібно встановити єдину дошку з написом «Перебуває під охороною держави».
Упродовж усієї вулиці ми будемо бачити збережені будинки XVIII–XIX століть. Підтвердженням цьому є будинок під номером 4. Колись тут розташовувалися досить дешеві номери готелів «Дніпровська гавань» і «Сербія». Ця дешевизна і привабила 1894 року маловідомого літератора Олександра Купріна, який напередодні вийшов у відставку в чині поручика. Орендуючи кімнату в готелі, він мав можливість спостерігати за представниками різних соціальних верств, які здебільшого, як і сам письменник, були приїжджими. Яскраві образи сусідів послужили основою для написання творів «Київські типи», «Мініатюри» і, звісно ж, оповідання «Яма». У 1985 році на будівлі за проектом А. Куща і П. Купрія було встановлено бронзову пам'ятну дошку з портретом письменника. У 1896 році за проектом архітектора В. Якуніна на території садиби за адресою вул. Сагайдачного, 6, що належала Ф. Гофману, було зведено триповерховий цегляний будинок з численними вікнами, що виходять на фасад вулиці.
Згодом до будинку додали ще один триповерховий корпус, який зараз має номер 4. «Квартал Бродських» – це не лише садиба під номером 8, але й практично цілий квартал млинного підприємства, який належав відомим київським підприємцям і меценатам Бродським. За деякими даними, у проекті цього будинку є риси, характерні для проектів міського архітектора М. Самонова, якого ми ще один раз згадаємо під час нашої прогулянки.
Д. Барщевський і купець 1-го гільдійного розряду Орловський, спадковий почесний громадянин Києва П. Серебренников і купець 1-ї гільдії Д. Марголін. Усіх їх об'єднує володіння садибами на Сагайдачного, 10 і 12.
У кінці XIX століття всі три садиби перейшли у власність родини Марголіних. Під авторством та під керівництвом губернського інженера В. Бессмертного будинок під номером 10 був перебудований у стилі неоренесансу з додаванням елементів цегляного декору. А в будинку під номером 12, на замовлення купця 1-го гільдійного розряду та благодійника Давида Семеновича Марголіна, розмістилася адміністрація Другого пароплавного товариства по Дніпру та його притоках. Сам Давид Семенович був дуже освіченою особистістю і членом Товариства поширення комерційної освіти в Києві, Попечительської ради Комерційного училища, Кредитного комітету Київської філії Держбанку, членом фінансово-економічної ради УНР, і до широкого кола його інтересів входили питання прокладання трамвайних ліній, водопостачання, газопостачання, розвитку нафтопромисловості й цукрових заводів, фінансів, кредитів та будівництва житла. Доречно згадати про ще одне цікаве місце в районі вулиці, а саме – пам'ятний знак першої лінії електричного трамваю.
Відкриття цього знака відбулося в 1992 році до 100-річчя запуску першого електричного трамваю по маршруту від Поштової площі до сучасної Європейської площі. Рекомендуємо вам ближче ознайомитися з цим різножанровим і багатим на персонажів бронзовим пам'ятником (див.: Пам'ятник першому трамваю у Києві). А ми повернемось до мети нашої прогулянки і, на жаль, до втрачених «сторінок» літопису нашого міста. У 80-х роках XX століття були знесені будинки 14, 16 і 18. Проте історія цих будинків назавжди залишилася в літописі міста.
Вулиця Петра Сагайдачного, 14. У невеликому одноповерховому будинку до 1916 року розташовувався сінематеатр «Арс», за радянських часів, наприкінці 20-х років, – кінотеатр «Буревісник». Навіть саме розташування кінотеатру ще раз підкреслює самобутність подільських двориків: уявіть собі, що ви заходите в кінотеатр через непомітні дверці зі боку вулиці, а виходячи з глядацької зали, потрапляєте (так, ви правильно розумієте) у тихий подільський дворик, де є навіть розтягнуті мотузки з білизною, водорозбірна колонка і навіть вулична вбиральня. А якщо додати багато дверей з мідними табличками із зазначенням прізвищ власників, то ми отримаємо повну картину зворотного боку кінотеатру «Буревісник», який прославився своєю самобутністю. Під час будівництва лінії метро, яке проводилося відкритим способом, кінотеатр закрили.
У 60-х роках ХХ століття в «Буревіснику» провели один цікавий експеримент. Шановні віртуальні «мандрівники», погортайте літопис нашого міста і знайдіть, що це був за експеримент. Доля «втрачених сторінок» також встигла доторкнутися до будинків під номерами 16 – двоповерхового кам'яного будинку, «зразковий» проект якого був затверджений 1851 року, та 18 – невеликого одноповерхового дерев'яного будинку. У 1830-х роках архітектором Л. Станзані, на замовлення київського міщанина, майстра золотих і срібних справ, цехмейстера срібного цеху, чиновника, члена Київського магістрату та почесного громадянина міста Києва Федора Михайловича Коробкіна, на території садиби, яка раніше належала титулярному раднику М. Бакланову і С. Гудимі, було побудовано особняк, прикрашений красивими архітектурними деталями класичного стилю, поряд з яким був розташований флігель. Колектив срібного цеху, до якого входили разом з Коробкіним його родичі, протягом тривалого часу виконував замовлення на виготовлення виробів мистецтва для Софійського собору, Михайлівського Золотоверхого монастиря і Києво-Печерської Лаври, а ще цех виготовляв срібні та срібні з позолотою іконки, медальйони, образи, хрестики, каблучки. Про високу якість виробів свідчить той факт, що деякі з них експонуються в Музеї історичних коштовностей України. За час існування будівлі в ній розміщувалися Київська громадська палата, Київська поштова канцелярія та Києво-Подільська дівоча гімназія. Дослідження двориків Києва, особливо на Подолі, є популярним заняттям як для містян, так і для туристів. Давайте зазирнемо у двір, що розташований за будинком номер 16.
На території садиби під номером 16 б є дві будівлі: житловий будинок у стилі модерн та магазин. До кінця XIX століття садиба належала купцю Дегтярьову та його родичам. Згідно із заповітом, у 1898 році всю нерухомість, включаючи житловий будинок та прибудови, було передано трьом особам: Я. Карп'єву, В. Куц-Тулубовському і А. Маслєннікову, які працювали в родині Дегтярьових упродовж майже 30 років. Саме вони заснували товариство, яке спеціалізувалося на торгівлі металевими виробами. У магазині був найширший, і не тільки за мірками того часу, асортимент: залізо котельне, сортове, покрівельне, толь, мідь, балки, сталь, свинець, цинк, болти, гайки, цвяхи, посуд, ванни. Цікаво, що магазин не змінював свого профілю протягом всього свого існування, і в 1985 році, після ремонту, будівля отримала сучасний вигляд. З 1869 року маєток за адресою вул. Сагайдачного, 19 належав купцю 2-ї гільдії А. Сироткіну. Нині існуючий будинок, побудований в 1891 році за проектом архітектора Адольфа-Фрідріха Карловича Геккера спільно із С. Кривишем, включав у себе лавки на першому поверсі та житлові приміщення на верхніх поверхах.
У 1980 році відбувся капітальний ремонт зі значними структурними змінами, але будівля продовжує прикрашати непарний бік вулиці. Вулиця Сагайдачного, 23...
Протягом понад чверть століття садиба декілька разів змінювала власників. Проте найбільше нас цікавить те, що з 1900 по 1910 роки в цьому будинку жив київський технік-будівельник Мартін Вільгельмович Клуг. За всю свою службу в нашому місті він реалізував майже два десятки проектів. Ми зазначимо лише деякі з них: прибуткові будинки на нинішніх вулицях Велика Житомирська, 23, Бульварно-Кудрявська, 19 і 38, Олеся Гончара, 50, Ярославів Вал, 4 і 14, 14-а, лікарня І. і В. Бабушкіних на вулиці Єжи Ґедройця, 7. Як відомо, капітальні ремонти ніколи не вносять нового у вигляд та архітектуру будинків, повною мірою це стосується й будинку під номером 23. «Ремонт» 1985 року не лише змінив план будівлі, а й повністю спотворив архітектуру першого поверху; водночас зникли вишукані ажурні решітки на балконах. Понад п'ять будівель розташовані на колишній власності під номером 25, яка належала сім'ї купця Личкова, а пізніше купцю 1-ї гільдії П. Попову.
Функціонально будівлі були розділені на житлові та прибуткові будинки, флігелі та дворові корпуси. Спочатку в основному будинку розміщувалися одні з найбільших галантерейно-мануфактурних магазинів: «Новий час», «Реноме», магазини жіночого та чоловічого одягу «Елегантний світ», «Ліон». Результати «ремонту» 1967 року ми залишимо, як кажуть, «поза дужками». Ось ми й дійшли до найцікавішого, до самого «смачного місця» на цій вулиці, яке було відоме в той час не лише на Подолі та в центрі нашого міста, але також отримало славу та визнання на багатьох міжнародних виставках протягом понад чверті століття, аж до 1917 року. А про що йдеться? Сьогодні ми називаємо це цукатами, але протягом кількох століть це було «київське сухе варення», а з кінця XIX століття – «балабушки». Усе це завдяки майстерності, активній праці та любові до своєї справи династії київських кондитерів Балабухів. Історію, яка бере початок зі святкового обряду литовського князя Ягайла в 1386 році, коли цей смаколик було надіслано з Києва, і легенди, пов'язані з виникненням «сухого варення», ми не розглядатимемо сьогодні, адже нас цікавлять будівлі та особистості, пов’язані з ними. Повернемося на вулицю до будинку під номером 27.
Власне, сама садиба, яка належала родині купця Семена Семеновича Балабухи, складалася з двох садиб: безпосередньо садиби та особняка Балабуха, а також колишнього заїжджого двору. Оселя була побудована за проектом архітектора Л. Станзані, а згодом до головного корпусу додали галерею, яку в першій чверті XX століття було розібрано. Загалом уся власність складалася з житлового будинку, трьох флігелів, фабрики з виготовлення сухого варення та магазину для його продажу. Перед садибою було розбито невеликий сквер. Необхідно зазначити, що наприкінці XVIII століття поряд із садибою Балабухів розташовувався відомий заїжджий двір київського майстра срібних виробів Іщенка. Після перепланування Подолу його двір опинився в невигідному становищі – у глибині двору садиби Балабухів, будівля заїжджого двору з часом відійшла у володіння сімейства Балабухів і була переобладнана на флігель. Монополія Балабухів на сухе варення, так само, як і історія сухого варення на Подолі, завершилася в 1917 році. Вище вже згадувався невеликий сквер між садибою Балабухів і колишнім заїжджим двором. Наразі сквер переплановано і в ньому розміщено паркову скульптурну композицію «Запорожці».
Скульптор Леонід Михайлович Орленко був автором автором цієї композиції, яку булу подаровано нашому місту.
І ще один цікавий факт про нашу «героїню»: за всіх часів вулицю було засаджено численними деревами, які в період будівництва лінії метро були викорчувані і, єдине дерево, що залишилося на вулиці, росте в цьому скверику, і як омофором накриває запорожців. У 2015 році було розроблено і схвалено план реконструкції та нового планування вулиці по її всій довжині. Цей проект передбачав посадку вздовж центральної частини вулиці дерев зі збереженням всіх старих, відновлених або побудованих будівель, але до реалізації цього проекту ще далеко. А поки вулиця залишається «вулицею одного дерева». Серед численних дверей офісів і організацій у будинку під номером 29/3 є невеличкі, ледь помітні дверцята, за якими розташовано те, без чого справжній мешканець київського Подолу не уявляє своєї «малої батьківщини».
І в чому ж особливість цього місця? Поставимо нашому «мандрівнику» питання по-іншому: скільки театрів на Подолі? На цій вулиці, завдяки старанням ентузіастів своєї справи, у дворі цього будинку ви зможете знайти ті невеликі двері, що відчинять вам шлях у казку. Відкриваємо та потрапляємо у казковий світ – Київський театр маріонеток. Знайдіть час і відчиніть ці двері! Як завжди, ми залишаємо кілька сторінок літопису нашого прекрасного міста невідкритими, з тією метою, щоб ви самі дізналися історію тих будинків, про які ми не розповіли, довідалися про «будинок Бахуса» і чим він знаменитий. А ми з вами пройдемо до кінця вулиці, візьмемо по філіжанці кави і, розташувавшись у затишному сквері біля пам'ятника нашому герою, поділимося враженнями та скажемо один одному: «До нових зустрічей!».
Джерела БАЛАБУХИ. КИЕВСКОЕ СУХОЕ ВАРЕНЬЕ. Звід пам’яток історії та культури. Пам'ятник Петру Сагайдачному у м. Київ. Первый трамвай и одно дерево: как строилась улица Сагайдачного в Киеве. Путівник по культурній спадщині Києва. САГАЙДАЧНОГО УЛИЦА. ул. Сагайдачного (Мостовая, Большая Мостовая, Александровская, Революции, Кирова, Жданова) старые фото. ул. Сагайдачного (Мостовая, Большая Мостовая, Александровская, Революции, Кирова, Жданова). Улица Петра Сагайдачного (Киев). Улица Сагайдачного: фуникулер, последний путь Кобзаря и дом мэра.
Володимир Мєщєряков Тетяна Мєщєрякова
|
Related Posts
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
Територія Милосердя
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
Будинок першого Товариства швидкої допомоги в Києві (вулиця Рейтарська, 22)
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 